Серія книжок «Знамениті українці» українською і російською мовами.

Гоголь став улюбленим письменником і володарем душ мільйонів людей на планеті. Тому і треба сказати про «українського Гоголя», про першооснову його душі. Великий російський письменник М. В. Гоголь є, на думку багатьох дослідників і літературознавців, найбільш виразним представником української школи в російській літературі. Отже, можемо говорити про нього і як про українського письменника, бо українська тематика творів Гоголя — це невід’ємна частина його творчої особистості. Він — один з кращих виразників української ментальності. У його творах найбільш повно і яскраво відтворилися риси українського національного характеру.

Махно — видатна особистість, лідер анархістського руху на Україні, якого радянська пропаганда називала бандитом, а справу його замовчувала. Зараз Нестора Махна порівнюють з Робін Гудом, Спартаком, «товаришем Че». Виходець з найбіднішого селянства, він у 29 років зумів зібрати під прапором анархії 100-тисячну армію і почав створювати на південному сході України анархістське суспільство — трудову федерацію, яка проіснувала 100 днів під постійними ударами білих і червоних. Ким же був Махно у реальному житті? На це питання і дає відповідь книга В. Савченка, що присвячена одному з найвідоміших українців ХХ сторіччя.

Микола Степанович Вінграновський (1936—2004) — видатний український поет, прозаїк, актор і кінорежисер, один з кращих учнів Олександра Довженка, автор поетичних збірок і повістей (Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1984 року) — у далекі шістдесяті минулого століття благодатним вихором увірвався в ­українську літературу і крізь усе життя проніс дух українства, вписавши у національну скарбницю безцінним даром Любов’ю освячене Слово

Ця людина — одна з тих знакових постатей української історії, життя та вчинки котрих і сьогодні викликають гарячі суперечки. Приятель Петра І — і борець за інтереси Української козацької держави; будівничий величних соборів — і «Юда», відлучений від церкви; майстер складних дипломатичних ігор — і людина, що поставила на карту все і програла найголовнішу гру свого життя; улюбленець жіноцта і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант серед українських гетьманів... Читач цієї книги зможе створити свій власний варіант образу Мазе­пи — одного з найколорітніших, найцікавіших українців.

Ще в 1998 році впливова газета "The Wall Street Journal" назвала Юлію Тимошенко одним з найзагадковіших політиків. А зараз вже ні в кого не викликає сумнівів, що вона є найпомітнішою фігурою української політичної еліти. Тимошенко зробила разючу кар"єру, пройшовши шлях від керівника Корпорації "Український бензин" до прем"єр-міністра України. Що чекає попереду цю надзвичайну жінку з залізнимхарактером, сяючими очима і знаменитою косою? На це питання відповість майбутнє...

Коли ми говоримо: «Тарас Шевченко», то передусім уявляємо собі сивоусу людину з сумним, важким поглядом. Так, це знайомий нам з дитинства великий Кобзар. Він народився кріпаком, був круглим сиротою і тільки у 24 роки став вільною людиною. Ці факти відомі всім. Але не всі знають, що молодий Шевченко входив до санкт-петербурзького мистецького бомонду, відвідував оперу, був бажаним гостем у багатьох кращих домах, любив жінок, навіть думав оженитися. Саме такий — маловідомий — Тарас постає зі сторінок цієї книжки. 

Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — один з найбільших і найзагадковіших християнських філософів світу, чиї твори й зараз привертають увагу читачів, щонамагаються наблизитися до глибинних витоків «мандрівного філософа» й осягнути всю незбагненну мудрістьйого містики.

До цього часу навколо імені Степана Бандери — лідера Організації українських націоналістів (ОУН) — точаться запеклі суперечки: дехтовважає його посібником  гітлерівців і співучасником нацистських злочинів, дехто — патріотом України і борцем за її незалежність. Одне слово, погляди украй полярні. Якою ж була ця людина, якими шляхами прийшлавона до українського націоналізму? Настав час подивитися на особистість Степана Бандери об'єктивно.

Павло Скоропадський (1873—1945) — останній гетьман України, діяльність якого пов’язана з бурхливими подіями епохи громадянської війни. Лев Троцький називав його українським Бонапартом, генерал Денікін — другим Мазепою. Ким же він був насправді? Відповідь на це запитаннядопоможе знайти книжка, при написанні якої автор використав архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій. 

Вона була полонянкою, а стала султаншею. Була безправною рабинею, а стала вершителькою доль, могутньою правителькою, володаркою Сходу. Ім'я її — Роксолана. Історія цієї дивовижної жінки вражає: варто лише уяви­ти, який шлях подолала юна українська дівчина від невільниці в гаремі турецького султана до його улюбленої дружини. Ще більш неймовірним здається її сходження на султанський трон. Чи тільки розум і врода були її зброєю? Звісно ж, ні. Воля і сила духу піднесли Роксолану на вершину, й вона залишилася там у всій своїй величі — надзвичайна жінка, частинка нашої історії.  

Видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, етнограф... Його творчий доробок становить понад 50 томів, серед його праць— твори на кількох європейських мовах. Тому не дивно, що в листопаді 1915 року віденський науковець Йосиф ­Застирець звернувся до Нобелівського комітету з пропозицією відзначити діяльність «найбільшого українського і одночасно слов’янського поета і вченого», «великого провідника свого народу, міжнародного генія» Івана Франка Нобелівською премією. На жаль, через півроку Івана Яковича не стало — смерть виявилася прудкішою за світове визнання.

Іван Виговський — один з керівників Національно-визвольної війни 1648—1658 рр., найближчий помічник Богдана Хмельницького у розбудові Української держави, переможець в битві при Конотопі. Ставши гетьманом у надзвичайно складний період, Виговський намагався за будь-яку ціну зберегти незалежність України, на яку почав зазіхати царський уряд, проте не зміг об’єднати різні верстви українського суспільства і втратив владу. Вже не маючи владних повноважень, він зробив останню спробу прислужитися своїй країні, але загинув на самому початку нового етапу свого життя.

Петр о Дорофійович Дорошенко був гетьманом Правобережної України в 1665—1676 рр. Цей час зробив його одним з найпоміт­ніших героїв української історії. З усіх українських лідерів тієї епохи він, мабуть, більше за всіх заслуговує на титул спадкоємця Богдана Хмельницького — і як дипломат, і як воєначальник. Дослідники незмінно відзначають, що Дорошенко робив усе для здійснення своєї мети — возз’єднання розірваної на дві частини України та визнання її іншими країнами. Але знайти спосіб здійснення цієї мрії, який влаштував би все населення країни і правителів країн-сусідок, та уникнути при цьому жорстокості і крові було неймовірно тяжко. Дорошенкові цього зробити не вдалося…



Життя славетної української поетеси та драматурга Лесі Українки стало втіленням дієвої любові до України та її народу. Невиліковно хвора і під кінець життя майже позбавлена можливості пересування, Леся навіть з-поміж здорових людей вирізнялась своєю активною життєвою позицією і енергійністю, її творчість і донині вражає широтою тематики і безмежним драматизмом.

Ге тьман Іван Самойлович – значна постать в історії України, людина, яка протягом п'ятнадцяти років була володарем Лівобережжя і зупинилася за крок од відновлення держави Богдана Хмельницького. Його доля добре ілюструє характерні тенденції української історії тієї доби, а особистість, що сполучає в собі позитивні і негативні риси, дозволяє побачити в ньому типовий портрет українського політика XVII століття.


Леонід Кравчук – невід'ємна частина історії нашої країни. Не тільки тому що він – перший президент сучасної незалежної України, обраний українським народом. Не тільки тому що з його ім'ям нерозривно пов'язане прийняття Акта проголошення незалежності ношої держави. Його досі по праву вважають одним із найбільш професійних, гнучких та виважених політиків за всю історію сучасної України. Постать Леоніда Кравчука викликає неабиякий інтерес завдяки неоднозначності та непересічності цієї особистості. Але все ж пригадаймо Фрідріха Ніцше, який стверджував, що завжди величним для історії є той, хто задав напрямок. Усвідомлює це і сам Леонід Макарович, який в одному із своїх постпрезидентських інтерв'ю наголосив, що усі його наступники на президентській посаді «лише продовжуватимуть робити те, що розпочав я. Добре чи погано, але лише продовжуватимуть».

 



                         Серия "Знаменитые украинцы"

Княгиня Ольга была первой и единственной женщиной, которая стала правительницей одного из самых больших по тем временам государств Европы — Киевской Руси. Она не вела завоевательных войн, а направила всю свою энергию на внутреннюю политику, поэтому на долгие времена народ сохранил о ней добрую память: княгиня провела административно-налоговую реформу, которая облегчила положение простых людей и упорядочила жизнь в государстве. И наконец, Ольга первой из русских князей официально приняла христианство и была канонизирована Русской православной церковью еще в домонгольский период.

Михаил Афанасьевич Булгаков родился в Киеве. Закончив медицинский факультет Киевского университета, он отправился работать в самую глубинку Российской империи. Уже тогда рождались сюжеты рассказов о нелегкой жизни земского врача, которые позже легли в основу сборника «Записки на манжетах». Cо временем Булгаков оставляет врачебную практику и полностью посвящает себя литературе. Несмотря на то что Михаил Афанасьевич написал множество рассказов, пьес, романов, широкая известность на родине, а затем и мировая слава пришли к нему лишь спустя почти 30 лет после его смерти — с публикацией в 1968 г. главного романа его жизни «Мастер и Маргарита». Сегодня произведения Булгакова постоянно переиздаются, по ним снимают художественные фильмы, спектакли по его пьесам — в репертуаре многих театров.

Среди государственных деятелей средневековой Руси Владимир Мономах занимает особое место как один из самых талантливых и образованных русских князей домонгольской эпохи. (Мономахом его стали называть потому, что его мать была дочерью византийского императора Константина Мономаха.) Став великим Киевским князем в возрасте 60 лет (1113 г.), Владимир Мономах сумел укрепить пошатнувшееся политическое единство Киевского государства. Ему удалось установить мир между русскими князьями и направить их усилия на борьбу со степняками, поэтому во время правления Владимира Мономаха русские земли отдыхали от половецких нападений.

Данило Галицкий (1201—1264), правитель Галицко-Волынских земель, остался в памяти потомков как собиратель древнерусских земель, великий реформатор и дальновидный политик, ставший первым в истории украинского народа легитимным, т. е. признанным в Европе, королем. К тому же он первым среди русских князей попытался покончить с зависимостью своих земель от монголо-татарских завоевателей.

Никто из первых киевских князей не оставил по себе такой памяти, как Владимир Великий. О нем и времени его правления на Руси, когда государство достигло вершины своего могущества, народ слагал былины, сказания и песни. Он крестил Русь и таким образом установил преемственную связь с Византией, которая была на тот момент центром европейской культуры и образования. С него Русь начала называться Святою и Православною, и Русская церковь причислила его к лику своих святых, назвав равноапостольным.

Петлюра... Советская пропаганда сделала его едва ли не главным антисоветским «демоном», воплощением всех «темных сторон» человека: предательства, обмана, коварства. Этому способствовало то обстоятельство, что сам Петлюра — литератор и журналист — никогда не писал о своей жизни ни воспоминаний, ни заметок: он как будто специально пытался остаться человеком «без личной жизни». Эта книга — попытка превратить этот «бесплотный символ» в живого человека, чтобы современный читатель смог наконец узнать, какой же в действительности была жизнь Симона Петлюры.

  До сих пор вокруг имени Степана Бандеры — лидера Организации украинских националистов (ОУН) — идут ожесточенные споры: одни считают его пособником гитлеровцев и соучастником нацистских преступлений, другие — патриотом Украины и борцом за ее независимость. Словом, мнения крайне полярны. Каким же был этот человек, как пришел он к украинскому национализму, что двигало им и его соратниками? Пришло время взглянуть на личность Степана Бандеры объективно.

Григорий Саввич Сковорода (1722—1794) — выдающийся украинский мыслитель, один из самых загадочных христианских философов мира, чьи произведения и сегодня привлекают внимание читателей, которые стремятся приблизиться к глубинным истокам «странствующего философа» и понять всю, непостижимую мудрость его мистики. 

Князь Ярослав продолжил главное дело жизни своего отца, Владимира Великого, — «собирание» древнерусских земель. Он восстановил един­ство Киевской Руси, укрепил государственный аппарат, заложил основы судебной системы и провел культурные преобразования. Именно при нем Киевская Русь стала самым большим государством Европы. Все это дает историкам основание утверждать, что время правления Ярослава, прозванного Мудрым, (1019—1054) — это время наивысшего расцвета Киевской Руси.

Дмитрий Табачник является одним из самых ярких украинских политиков, личность которого не оставляет никого равнодушным. Он был автором неожиданной победы Леонида Кучмы в 1994 году, возглавив администрацию президента, фактически стал вторым человеком в стране, будучи членом правительства Виктора Януковича пытался реально противодействовать «оранжевому майдану», подвергался политическим преследованиям, стал духовным лидером провозглашенного им антинационалистического Сопротивления. В зависимости от политических предпочтений его считают последним героем, демоном, новым Талейраном. Однако до конца потенциал Табачника явно еще полностью не раскрыт и  свою главную роль в отечественной истории он пока не сыграл.

С. П. Королёв — один из выдающихся ученых ХХ столетия, который по праву считается отцом советской космонавтики. Первый искусственный спутник Земли, запуски автоматических межпланетных станций на Луну, создание кораблей «Восток» и «Восход», полет первого человека в космос — вот далеко не полный перечень задуманного и осуществленного Генеральным конструктором, великим ученым, человеком, ставшим извест­ным всему миру только после смерти.

К Кучме и его деятельности, относятся и будут относиться по-разному, но факт остается фактом: десять лет правления Леонида Кучмы - это целая эпоха в жизни Украины, эпоха охватывающая две трети истории страны, эпоха, когда Украина, по словам Дмитрия Табачника, "из государства де-юре превратилась в державу де-факто". При Кучме страну сотрясали громкие политические скандалы и акции протеста. Но при этом Кучма остается одним из немногих лидеров стран СНГ, который не только был демоератическим путем избран и переизбран на свой пост, но и не стал любой ценой цепляться за власть, готовя себе "наследника".

Николай Бердяев — религиозный философ ХХ века, которого называли философом свободы. Главная тема его произведений — свобода творчества, духа. Он боролся за свободу и вынужден был признать, что эта борьба часто вела его к одиночеству и конфликту с окружающим миром. Бердяев вспоминал: «Для философа было слишком много событий: я сидел четыре раза в тюрьме, два раза в старом режиме и два раза в новом, был на три года сослан на север, имел процесс, грозивший мне вечным поселением в Сибири, был выслан из своей родины и, вероятно, закончу свою жизнь в изгнании». Он умер за рабочим столом в своем доме в Кламаре, пригороде Парижа, от разрыва сердца. Его книги были переведены на многие языки, и только на родине имя знаменитого философа и мыслителя долгие десятилетия обходили молчанием…

Известная художница Мария Башкирцева родилась в с. Гавронцы Полтавской губернии в достаточно знатной и богатой семье. Вся ее недолгая жизнь (она умерла от туберкулеза) была буквально окутана семейными тайнами. Даже точную дату рождения Башкирцевой удалось установить лишь в 80-е годы ХХ столетия — раньше считалось, что она родилась на два года позже. Практически постоянно Мария жила во Франции, но при этом много путешествовала по Европе. Всемирную славу Башкирцевой принесли не только картины, представленные сейчас в лучших музеях мира, но и ее «Дневник», который она вела с раннего детства и который свидетельствует о ее незаурядном писательском таланте.

Вели кий художник Илья Ефимович Репин относится к тем живописцам, чьи картины приходят в нашу жизнь с детства. Жизнь его не была легкой и гладкой, он всего добивался своим трудом, многое пережил и о тяготах и невзгодах знал не понаслышке. В этой книге рассказывается о малоизвестных фактах жизни Репина, о его непростых взаимоотношениях с родными, о том, как создавались великие полотна.


Л еонид Утёсов – артист эстрады, певец, актер – вошел в нашу жизнь как человек, поющий сердцем. Вот уже несколько поколений людей слушают его мягкий, с легкой хрипотцой, задушевный голос, моментально узнавая неповторимую утесовскую интонацию. Он родился в Одессе и по своему духу до конца дней оставался настоящим одесситом. В культуру Леонид Утёсов пришел как создатель советского джаза. Фильм «Веселые ребята» с его участием стал кинематографической классикой. В этой книге рассказывается о не такой уж легкой жизни этого удивительно жизнелюбивого, общительного и доброжелательного человека, о его пути в искусство, о том, как мальчишка из бедной семьи стал Великим Артистом...

Николай Амосов — хирург милостью Божьей, спасший тысячи жизней; новатор, открывший новые пути в хирургии легких и сердца и создавший новую науку — биокибернетику; учитель многих хирургов; оригинальный мыслитель; неустанный пропагандист здорового образа жизни; талантливый писатель; гражданин и защитник Отечества. В результате общенародного голосования в рамках проекта «Великие украинцы» (2008 г.) он занял второе место (19,88% проголосовавших) вслед за Ярославом Мудрым, а также был назван «Самым моральным» (вместе с Григорием Сковородой), «Самым умным украинцем» и «Самым щедрым украинцем».

Леонид Михайлович Черновецкий - опытный бизнесмен, политик, избранный весной 2006 года, а позже и переизбранный повторно мэром украинской столицы. Будучи человеком неординарным, он не оставляет попыток воплощения в жизнь самых необычных своих идей. Не забывает он и о своих благотворительных проектах. По оценкам экспертов, Черновецкий неоднократно был признан самым влиятельным киевлянином.


Сергей Тигипко родился в 1960 году в Молдавии, в 1982 году закончил Днепропетровский металлургический институт, занимал руководящие должности в Днепропетровском обкоме комсомола. С начала 1990-х занялся бизнесом, был одним из создателей финансово-промышленных групп «Приват» и «ТАС». Работал в правительстве Украины, возглавлял Национальный банк. С 2007 года — председатель правления ВАТ «Сведбанк» (правопреемник АКБ «ТАС-коммерцбанк»). В 2009 году Сергей Тигипко оставил все должности, полностью сосредоточился на политической деятельности и намерен баллотироваться на пост Президента Украины.




Олег Блохин — игрок, масштабы таланта и достижения которого охватывают не только советский и украинский, но и мировой футбол в целом. Восьмикратный чемпион СССР, обладатель Кубка кубков УЕФА и Суперкубка УЕФА, лучший бомбардир сборной СССР и чемпионата СССР, обладатель «Золотого мяча» (звания лучшего футболиста Европы) 1975 года — это только небольшая часть достижений Блохина-игрока. Есть чем гордиться и Блохину-тренеру — он первый наставник в истории украинского футбола, которому удалось вывести сборную страны в финальную часть чемпионата мира, дойдя вместе с ней в 2006 году до четвертьфинала.


Свой первый бой на профессиональном ринге Виталий Кличко провел в 1996 году, в 1999-м завоевал первый титул чемпиона мира, и сейчас, после своего триумфального возвращения на ринг, является «номером один» в самой престижной супертяжелой весовой категории. При этом Виталий Кличко еще и политик, бизнесмен, философ, автор нескольких книг, в общем, «нетипичный» боксер, жизнь которого не ограничивается канатами ринга.

 Готуються до друку:

Володимир Винниченко, Петро Конашевич-Сагайдачний, Пилип Орлик, Юрій Хмельницький, Михайло Грушевський, Микола Пирогов,Ольга Кобилянська, Петро Шелест, Дем’ян Многогрішний, Дмитро Байда-Вишневецький, Марко Вовчок, Олександр Довженко, Богдан Хмельницький, Володимир Щербицький, Данило Апостол, Іван Котляревський, Кирило Розумовський, Павло Загребельний, Павло Харитоненко, Лесь Курбас, Володимир Вернадський, Борис Патон, Валерий Лобановский, Никита Хрущев