Натанієль Готорн (Nathaniel Hawthorne)
Натанієль Готорн (англ. Nathaniel Hawthorne, 4 липня 1804, Салем — 19 травня 1864, Плімут) — американський письменник, представник темного романтизму.
Творча спадщина Натанієля Готорна велика і різноманітна, містить різні прозові жанри: роман, класична новела, новела-казка, есе, скетч, нарис. Більше ста оповідань письменника — мала частина того, що було намічено. Крім п'яти надрукованих романів були готові сюжети ще п'яти. Нереалізовані задумки — результат надзвичайної вимогливості до себе. Автор нещадно спалював те, що його не влаштовувало (наприклад, перша збірка його оповідань «Сім легенд моєї батьківщини» та деякі більш пізні твори).
Класик американської літератури, він мав настільки своєрідні світобачення та стиль письма, що критики пишуть про його манеру, використовуючи термін «готорніанство».
Написання прізвища «Hathorne» на «Hawthorne» — «глід», національна квітка Америки — змінив уже Натанієль Готорн, обираючи собі літературний псевдонім. Він був одним із перших і загальновизнаних майстрів американської літератури, що зробив великий внесок у становлення жанру розповіді (новели) і збагатив літературу романтизму введенням елементів алегорії та символізму. Поряд з В. Ірвінгом та Е. А. По вважався родоначальником жанру американської новели. Літературну репутацію Готорн здобув, пишучи оповідання, які залюбки друкували в газетах та журналах. Малі прозові жанри були створені Готорном переважно на початковому етапі письменницької кар'єри. Оповідання зачіпають тему провини за старі гріхи, у тому числі за гріхи предків, боротьби пуританської ідеології та людських пристрастей. Пізніше написане було зібрано у книзі «Двічі розказані оповідання» (Twice-Told Tales), про які із захопленням відгукнулися Г. У. Лонгфелло та Е. А. По.
Визнання в Європі, як видатного американського письменника і автора глибокого психологічного роману, отримав після виходу в Америці «Багряної літери» (The Scarlet Letter). Роман став бестселлером, хоча і не приніс великих прибутків письменнику. Наступного року Готорн випустив другий роман «Будинок із сімома фронтонами» (The House of the Seven Gables), у якому перед читачем постає історія занепаду та виродження сейлемського сімейства. Історію свого розчарування у фур'єризмі він виклав у романі «Блайтдейль» (The Blithedale Romance), який читачі зустріли з меншим ентузіазмом. Також у цей період були видані: збірка оповідань «Снігуронька та інші двічі розказані історії», дві збірки для дітей, що стали класикою — «Книга чудес» та «Тенглвудські історії».
У творчості Готорна відбилася романтична критика сучасної йому цивілізації та пошуки позитивного етичного ідеалу і повноцінної людської особи. Досконалість художньої форми романів письменника та глибина їх етичної проблематики отримали численних шанувальників серед молодих літераторів. Письменник гостро відчував трагізм навколишнього життя, але вирішення всіх проблем він пов'язував зі зміцненням морально-етичної сфери. Додаткову глибину розповідям і романам Готорна додають елементи символізму: окремі предмети у його трактуванні набувають значення, непорівнянного зі своєю повсякденною функцією, і розкривають оповідання в новому світлі.
Письменника вважають молодшим сучасником Ірвінга. Зацікавленість Готорна у кожній із його новел зосереджена на людині; природа, історія та буденні реалії залишаються поза увагою. Письменник був серед романтиків найбільшим майстром у розкритті психології героїв. Новелістика Готорна позначена похмурим колоритом. Специфіка творів полягає у зображенні персонажів або у атмосфері минулого або у якомусь невизначеному часі.
