Відгук з телеграм каналу thedudewhoreads
Коротко кажучи - я під враженням. Я розумів, що Домонтович інтелектуал, що в нього дуже нетривіальна біографія, що його прозою захоплюються, і що він навіть випереджав літературні тренди, але я все ж думав, що десь це все натягнуто, і лише частково відповідає дійсності. Це було до того, як я купив книгу. Після прочитання двох його романів, зібраних під однією обкладинкою, я відчуваю такі ж емоції, які були від Стефана Цвейга чи інших класиків початку та середини 20 століття, яких читав. Я зовсім не применшую ваги українських письменників, але здебільшого вони сильні в локальному історичному контексті, і коли читаєш їх, ти розумієш, що читаєш про Україну, про радянський союз, і чітко ідентифікуєш це. Коли ж я прочитав "Доктора Серафікуса" - я міг пізнати Київ лише за описами Домонтовича, але сама історія абсолютно позаконтекстна, вона в найкращих традиціях світового модернізму, і події можуть сприйматись як такі, які відбуваються чи то у Франції, чи то ще десь в Європі. Після "Дівчинки з ведмедиком" я лише отримав підтвердження цій думці.

Проза Домонтовича - вона світового рівня. Ну принаймні ці два романи, інших ще не читав, але певно сьогодні-завтра зроблю замовлення і куплю відразу все, що знайду. Навіть трішки некомфортно писати так пафосно, але я рефлексую, і розумію, що для мене це правда, я сприйняв ці тексти саме так. Особливо в порівнянні з "Майстер корабля" та "Місто" (це ще два романи 1928 року, тоді ж вийшла "Дівчинка з ведмедиком", і цей рік рахується просто феєричним для нашого літературного спадку), які також мені сподобались, кожен по своєму (особливо "Місто", але його люблю саме за локальність та Київ), але Домонтович по моїм враженням та емоціям обігнав Підмогильного та Яновського на декілька кроків. І певні бали та харизму він отримує за рахунок своєї дещо скандальної біографії - я ще в деталях не розібрався, лише прочитав статтю на Вікіпедії, і "всьо сложно". Якби він був європейським чи американським автором, про нього знімали б документалки та художні фільми, натомість я на свій сором дізнався про нього лише пару років тому.

"Доктор Серафікус" та "Дівчинка з ведмедиком" - це в першу чергу інтелектуальна проза. Обидва романи тримають фокус на темі любові, і декомпозують її дуже детально та по різному. Перший - це про любовний трикутник, але повірте, дуже нетипова його версія. Другий - це про щось недоступне, заборонене, радше про закоханість та пристрасть, ніж про любов, і все це препарується філософськими роздумами та різними літературними прийомами. І це я лише навів одну тему, а в романах їх багато, і цей відгук міг би бути дуже великим, але мені бракуватиме експертизи та знань, щоб не зациклюватись лише на власному сприйнятті, а дивитись більш професійно.

Зрештою, це лише відгук простого читача. Дописую, і піду читати розбори професійних літкритиків, дуже цікаво, що писали вони.

Мені також здається, ці романи недооцінені як нами, так і світовою літературою. Рекомендую до прочитання, це сміливі, цікаві, розумні тексти, які потрібно читати, перечитувати, дивитись на контексти