Роль жінки в усіх книжках цього огляду годі переоцінити. Чи то за давніх часів, а чи сьогодні вона або допомагає чоловікові стати героєм, або сама бере ініціативу (а іноді й зброю) у свої руки. І лише історичні зміни, які втручаються в її плани, можуть зробити трохи довшим шлях до її самовдосконалення

Львів. Пані. Панянки. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2018

У цій збірці, присвяченій культурі та культурним діячкам міста Лева, оповідання відомих сучасних авторок органічно складаються в один великий роман про величне місто. І перелічити ці справжні перлинки історичної прози не буде зайвим: Тетяна Белімова "Невідісланий лист Примадонні", Світлана Горбань "Зірка та лев, або Лицедійка", Наталя Лапіна "Таємниця Синьої Бороди", Любов Долик "Галузка розквітлого бозу", Анна Хома "Шаленство її мрій", Наталка Ліщинська "Пісня з минулого", Анастасія Нікуліна "Від щастя не вмирають", Уляна Дудок "Цукерочка", Олена Чернінька "Любов і чар мандрівної літавки", Ніка Нікалео "Червоний мак на Монте-Кассіно". Як згадує, зокрема, остання зі списку авторок й упорядниця збірки, проект виник абсолютно магічним чином", і це вкотре підтверджує містику Міста Лева, сповненого таємниць, інтриг, загадок. "Вона не була у моїх задумах, а навпаки, посунула ту, яка стояла на черзі, - значить про збірку упорядниця. - Це свого роду експеримент для нас, письменниць Львівського жіночого літературного клубу. Ніхто з нас раніше не звертався до жанру історичної прози. Тому робота з великим обсягом літератури, із датами, назвами стала викликом, який ми, дуже щиро сподіваємося, гідно прийняли". І гідно, додамо, представили та нагадали про життя та творчість, зокрема, таких видатних осіб – представниць високої галицької культури, як класик літератури Ольга Кобилянська, найвидатніша співачка світу Соломія Крушельницька, уславлена українська акторка Марія Заньковецька та інші. "Це пані та панянки, - нагадує упорядниця, - які дозволили собі проявити характер і сказати "ні" обставинам та кроїти свої долі так, як їм цього хотілося".

Гіларі Мантел. Вулфголл. – Х.: Фабула, 2017

Попри всі історичні правди, в цьому романі чи не вперше зауважено те, що завжди залишається за лаштунками героїчного дійства. Так, у ньому цілком реалістично показано період у житті людини, що увійшла до історії як хитрий політик, мужній полководець, вірний підданий короля. Але від самого початку йому завжди допомагала жінка – його сестра, тож історія недарма починається зі сцени, в якій майбутню "історичну постать", а саме Томаса Кромвеля, видатного англійського діяча ХVІ століття, що витягнув країну з мороку громадянської війни, в якому вона опинилася, мало не вбиває рідний батько. І це все те з "великого", що бачила героїчна жінка! В якої, знов-таки, ховається від батька юний Кромвель, і вже звідти тікає з дому. Таким чином, стає зрозуміло, чому причиною вірності ідеалам батьківщини у головного героя роману стають не моральні чесноти (підкуп, лестощі – ось ті "дипломатичні" важелі, які використовує Кромвель), а психологічна травма дитинства. Батько-деспот, який, повторимо, бив і знущався з дитини, несподівано виявився тією людиною, що сприяла її подальшому становленню, яке почалося із втечі з дому. "Невже десь на світі є люди, що не б’ють своїх дітей? – замислюється юний Кромвель. Йому вперше легшає на душі; він думає: є інші місця, кращі". Хоч насправді це чудовий історичний роман, і здивувань у ньому не менше, ніж синців на тілі майбутнього політичного генія, отриманих замолоду.

Віктор Хорунжий. Дженніфер. Обитель скорботи. – К.: Самміт-книга, 2018

За сюжетом цього трилеру, який межує з детективом, головна героїня, шістнадцятирічна дівчина, яка втратила в автокатастрофі батьків, потрапляє до психіатричної клініки. Утім, навіть тут її продовжують переслідувати кошмари, пацієнти виявляються не хворими, а арештантами, а головлікар – справжнім катом, який приховує якусь таємницю. Чи вдасться втекти з цієї "обителі скорботи", куди час від часу навідується листоноша від Чорного Пана, після чого хтось обов’язково вмирає? Адже "из темного царства Руффа нет выхода — попавшие в его руки либо теряют всю свою энергию, что подпитывает его чары, либо становятся зависимыми от него злыми сущностями, присоединяясь к его личной армии". І чи допоможе втручання материної подруги, яка так само виявиться не тією, за кого себе видає? Хто взагалі зможе розібратися з таємницями цієї установи, де лише двоє з персоналу – кухар і прибиральниця – виявляються нормальними людьми? Шлях до втечі головної героїні проходить не лише через їхні долі, але й через її самовдосконалення, протягом якого розкриється багато секретів, а світ розділиться лише на "чорні" та "білі" кольори прадавньої магії.

Анна Шила. Жінка війни. – Х.: Фоліо, 2018

 

Ця книжка - перше в історії України видання, де сьогоднішня війна на сході розглядається через історії жінок, які рятують людей. Будучи написаною на основі інтерв’ю з 25 жінками — парамедиками, волонтерами, журналістами, військовослужбовцями, які вирушили на схід боронити свою Вітчизну, – збірка розповідає про долі героїнь, які допомагають вижити і перемогти. Зокрема, про ту, якій казали, що "з таким діагнозом не живуть" і "безплідна на все життя", про яку кажуть, що "не здається, вірить у чудеса і перемагає - молода мама маленького янголятка", і з якої починається ця незвична історія жінок на війні. "Перші поранені. Перші загиблі. Добровольці не розуміли, що відбувалося навколо. Йшла справжня війна, про яку всі знали лише з книжок і художніх фільмів. Ситуація була незрозумілою, але смерть не чекала. Продовжувала зростати кількість поранених і загиблих, тому Яна дійшла висновку, що потрібно ухвалювати екстрені рішення щодо організації медичної допомоги пораненим бійцям".

Лада Лузіна. Чарівні традиції українок. – Х.: Фоліо, 2018

 

У цій оригінально оформленій збірці українських традицій, обрядів і ритуалів жіноче кохання займає далеко не останнє місце. Так, на самому початку подорожі в чарівну старовину згадується про французького мандрівника Боплана, який описував цікавий звичай в Україні початку XVII століття. "В Україні, всупереч усім народам, не парубки сватають дівчат, а дівчата пропонують їм свою руку й майже завжди досягають своєї мети... Їм допомагає особливий забобон", - пише дослідник народного життя. На жаль, зазначає авторка, "мсье Боплан не уточняет, когда именно, в какой день года украинские девушки так уверенно брали на абордаж женихов. Но сам исторический факт женского самосватання не вызывает сомнения и неоднократно засвечен в нашей истории. Почти до ХVII столетия украинка могла даже спасти жизнь осужденному на смерть - ей достаточно было объявить, что она берет его в мужья. В таком случае казнь отменяли... и мужа приговаривали к законному браку". Читаючи про такі ритуали, вже не дивуєшся давнім переказами і легендам, звідки в книжці з'являються відьми верхи на мітлі, а чоловіки рятуються втечею ... на аероплані.

Ігор Бондар-Терещенко

112.ua