Олена Гураль. З любов’ю, Серж Лифар! Кн. 1. Київ назавжди. – К.: Саміт-Книга, 2019
Це перша частина трилогії про видатного балетного танцівника, засновника Паризького університету хореографії та Університету танцю. Книга знайомить з першим коханням та київським періодом життя героя до грудня 1922 року включно. Справжня епічна сага, родинна історія, повноцінний біографічний роман, в якому – літо майбутньої зірки в циганському таборі, опіка батьків, переїзд до Києва, юність і перші захоплення аж до подальшої еміграції. Час від часу авторка робить історичні відступи, розповідаючи про Київ початку ХХ століття, Першу світову, подальші "революційні" події. "На Різдво 1917-го більшовики увійшли до Києва. Життя зупинилося: люди боялися ходити по місту і намагалися відсиджуватися по домівках". Тож не дивно, що з часом, а саме у 1923 році нашому героєві довелося тікати на запрошення Дягілєва через Польщу і Німеччину – до Парижу. Але навіть тут, де Дягілєв в той час організовував "Російські сезони", Сергій (Серж) Лифар не забував про своє коріння, про що мова вже у наступній книзі трилогії, "Піднятися на Царський майданчик і подивитися на величний Дніпро, – мріяв він на чужині. – На його міць! Милуватися сонячною доріжкою на воді. Вдихнути повітря козацької волі й крикнути рідною українською мовою: „Батьку, ти чуєш мене?""
Олена Чернінька. Дан. Варвара і варвари. – Одеса: Картуш, 2020
…Так само, як не кожен знає про вандалів, яким приписують виключно нищення культури, мова у цій книжці про тих, кого "за волоцюзтво, вміння постояти за себе та своїх друзів і за окремі хуліганські вчинки люди назвали варварами". І ще менше ми знаємо про мальовниче місто Леополіс, що у загадковій імперії Мінерва, куди хоче потрапити герой цієї історії, якого немовлям підкинули до дитбудинку, звідки від загримів до психлікарні, утікши згодом на пошуки мами. І кого тільки він не зустрічає дорогою! Мужнього капітана, що постачав зброю повстанцям проти режиму, вірного песика, таких самих безхатченків, які стали йому добрими друзями та інших симпатичних героїв, але насамперед – ту саму Варвару, яка й потрапила разом з усією компанією до назви цієї захоплюючої книжки. Утворивши веселий та незалежний гурт дітлахів, що прагнуть свободи. Тому пригоди в Леополісі, куди всі нарешті дістаються, тривають, і завадити їм не можуть ані хитрий Адвокат, ані пихатий Олігарх, ані будь-хто у місті, що дуже вже нагадує славнозвісну столицю однієї з наських областей, де цілком могла статися й не така неймовірна історія про довгі пошуки й щасливі знахідки.
Ирина Потанина. Преферанс на Москалевке. – Х.: Фолио, 2019
Видавництво "Фоліо" продовжує серію ретродетектівов, яка регулярно поповнюється "одеськими" і "харківськими" історіями не такого вже й далекого минулого. Цього разу кримінальний епос передвоєнної епохи – справжній сюрприз для любителів "харківської старовини". Здавалося б, який ще преферанс міг бути у той час на міщанській Москалівці з гусьми і козами на вулицях, але злодійські малини жили своїм життям незалежно від казенних норм держави. Тим більше, що чергова амністія поповнила місто кримінальними кадрами. Отже, Єжова викрито, після фінської війни продовжують приходити похоронки, відзначається річниця укладення пакту про ненапад з Німеччиною. Харків 1940-го – це взагалі окрема історія, в якій, зокрема, бере участь місцева міліція разом з відомим газетярем Володимиром Морським, який вимушено бере участь в розслідуванні жорстокого подвійного вбивства.
Андрей Краснящих. Писатели в Харькове. Слуцкий. – Х.: Права человека, 2020
Ця збірка – данина пам’яті, здавалося б, офіційному і широко відомому свого часу поетові, ані пам’ятника якому, ані вулиці його імені ніколи не було і немає. Хіба що провулок у рідному Слов’янську, а в Харкові, де він мешкав від 1922-го по 1937-й і 1946-1948-го, якось не спромоглися. Але ж саме завдяки харківському періоду він виріс на справжнього поета – і в творчому, і в "загальнолюдському" плані, взявши зі слобідського контексту не тільки мовний регістр місцевого фольклору. "Я вырос на большом базаре, / в Харькове, / Где только урны / чистыми стояли, / Поскольку люди торопливо харкали / И никогда до урн не доставали". Тому й цінна ця меморіальна збірка-дослідження про Бориса Слуцького, що її автор ретельно і дбайливо розставляє всі крапки на казенними "і", не забуваючи про головну касу букв і складів, яка сформувала стиль поета (і змінила, за висловом Бродського, всю тональність " післявоєнної російської поезії"). При цьому вперше зібравши в єдиний блок його вірші про Харків. Про які, додамо, сам Слуцький, будучи відсунутий вбік літпроцесу феноменальним успіхом поетів "відлиги", відгукнувся лише як про період творчості, недовгої слави, віхи на шляху: "Быть мерой времени – вот мера для стиха!"
Людмила Загоруйко. Конец географии. – К.: Каяла, 2019
З цього регіону вийшов в люди "Станіславський феномен" сучасної літератури з Юрієм Андруховичем на чолі, фестиваль фантастики "Мантикора", заснований Володимиром Єшкілєвим та культовий журнал "Четвер" за редакторством Юрія Іздрика. Тож чим цінний досвід цього краю в житті та мистецтві, здавалося б, зрозуміло. Утім, у своїй новій, четвертій за рахунком, книзі "Кінець географії" авторка розмірковує саме над взаєминами людини і природи Закарпатського регіону. Непрості умови життя горян, суворий клімат, історичні течії зумовили своєрідний менталітет тамтешніх мешканців. Авторка описує своєрідні людські характери на тлі прекрасної природи Карпат, розкриває глибини людських доль, часом трагічних. Книжка заворожує читача своєрідною манерою оповіді і незвичайними сюжетами "прикарпатської" міфології.