Мері Шеллі (Mary Shelley)

Ме́рі Ше́ллі (англ. Mary Shelley, народжена Мері Волстонкрафт Ґодвін (англ. Mary Wollstonecraft Godwin); 30 серпня 1797 — 1 лютого 1851) — англійська романістка, авторка оповідань, драматург, есеїстка, біографиня. Найбільш прославилась як авторка готичного роману Франкенштайн, або Сучасний Прометей. Вона редагувала твори, сприяла творчості свого чоловіка, поета-романтика і філософа Персі Біші Шеллі. Після смерті чоловіка опікувалася публікаціями його творів. Батько Вільям Ґодвін — політичний філософ, мати Мері Волстонкрафт — філософ і феміністка.
Мати Мері померла від післяпологового сепсису через десять днів після її народження. Вільяму Ґодвіну довелося самому виховувати Мері та її трирічну єдиноутробну сестру Фанні Імлей, дочку Мері Волстонкрафт і американського бізнесмена і літератора Ґілберта Імлея. Ґодвін забезпечив свою дочку блискучою, хоча й неофіційною, освітою, і заохочував її дотримуватися своєї ліберальної політичної теорії. Коли Мері було чотири роки, її батько одружився з сусідкою, зі своєю мачухою вона згодом перебувала у важких стосунках.

1814 року Мері розпочала роман з одним із політичних послідовників її батька, Персі Біші Шеллі, що вже був одружений. Мері, її зведена сестра Клер Клермонт^] та Шеллі поїхали до Франції і подорожували Європою. Коли вони повернулись до Англії Мері вже була вагітна від Персі. Впродовж наступних двох років вони з Персі пережили остракізм, постійні борги та смерть своєї передчасно народженої дочки. Вони одружилися наприкінці 1816 року, після самогубства першої дружини Шеллі, Гаррієт.

У 1816 році, подружжя хвацько провело літо з Лордом Байроном, Джоном Вільямом Полідорі і Клер Клермонт поблизу Женеви (Швейцарія), де у Мері зародилася ідея роману «Франкенштейн». Подружжя Шеллі покинуло Британію і 1818 року вирушило до Італії. Там померла друга і третя їхня дитина, потім Мері Шеллі народила свою останню і єдину, що вижила дитину, Персі Флоренс Шеллі. 1822 року Персі Біші Шеллі загинув, коли його човен затонув під час шторму поблизу В'яреджо. Рік по тому Мері Шеллі повернулася до Англії й відтоді присвятила себе вихованню сина і кар'єрі професійної письменниці. Останнє десятиліття її життя було затьмарене хворобою, ймовірно спричиненою пухлиною мозку, від якої письменниця померла у віці 53 років.
До 1970-х років Мері Шеллі була відомою здебільшого завдяки зусиллям щодо публікації праць свого чоловіка, а також її романові «Франкенштейн», який дотепер має широку читацьку аудиторію і надихнув на створення багатьох театральних постановок та екранізацій. Нещодавні дослідження дозволили отримати повніше уявлення про досягнення Мері Шеллі. Вчені все більше цікавляться її літературним доробком, до якого належать історичні романи Вальперга (1823) і Перкін Уорбек (1830), постапокаліптичний роман Остання людина (1826), а також останні два романи Lodore (1835) і Фолкнер (1837). Дослідження її менш відомих робіт, як-от книга подорожей Мандри по Німеччині та Італії (1844) та біографічні статті для Кабінетної енциклопедії (1829-46) Діонісіуса Ларднера, підкріплюють думку, що Мері Шеллі залишалася політичною радикалкою упродовж усього життя. У своїх творах Мері Шеллі часто стверджувала, що співпраця і співчуття, особливо, як це практикують жінки в родині, були шляхами реформування громадянського суспільства. Цей погляд був прямим викликом індивідуалістичному романтичному духові творчості її чоловіка Персі Шеллі та просвітницьким політичним теоріям, озвученим її батьком, Вільямом Ґодвіном.