Цієї книги взагалі не мало бути. Бо цієї війни не мало бути.
Але 24 лютого Україна прокинулась вдосвіта від звуків вибухів і колони російської техніки чавили своїми гусеницями наше минуле життя. Війна стала нашою новою реальністю, повітряні тривоги — буденністю. Буча та Ірпінь перестали асоціюватись з лісом, санаторіями та дитячими таборами, з розміреним життям ередмість столиці. Тепер одні тільки назви цих міст прошивають болем навіть тих, хто ніколи в них не бував. Але поряд зі злом та болем, усі дні війни у цих змерзлих, наляканих та скривавлених містах жив небачений героїзм — військових, медиків, рятуваль_ників, бійців тероборони, містян — всіх, хто допомагав, захищав, рятував, евакуйовував. Окупація та бої за Гостомель, Бучу та Ірпінь тривали близько місяця. Але, аби описати все, що сталося за цей місяць, знадобляться десятиліття, томи й робота багатьох людей. Це лише перший рядок в історії про велику трагедію та великий героїзм цих українських міст, лише невелика частина історій, які мають бути розказані.
