«Оповідач, що рівний Гомеру» — так називають сербського письменника Мілорада Павича (1929–2009), книжки якого заманюють читача в магічну гру, затіяну великим мудрецем, філософом, містифікатором. Його творам властива простота й одночасно багатовимірність текстів, віртуозна ексцентричність форми, що дозволяє вважати Павича одним із творців так званої «нелінійної прози» — прози ІІІ тисячоліття.
«Мій четвертий роман — «Остання любов у Царгороді» — по суті є романом-таро... Він не передбачає долю своїх героїв, а віщує долю самому читачеві, і читач сам може її відшукати у книзі. Під час ворожіння можна вбачати значення карт у розділах роману (які мають ті ж назви, що й окремі карти), можна вбачати смисл розділів роману в значеннях карт, можна використовувати роман і без огляду на карти... А можна, керуючись тлумаченням карт Таро, поданим у змісті, спочатку розкласти карти на столі, а вже потім читати розділи роману в тому порядку, який випав у картах» (Мілорад Павич).
