Художня література
ВАВИЛОНСЬКА БІБЛІОТЕКА
Переклад з англ. Н. Гончар
Роман австралійського письменника П’єра ДіБіСі, що приніс своєму автору Букерівську премію 2003 року, встиг обрости легендами й медійними кліше. Його визнавали, критикували, зараховували до різноманітних списків того, що варто мати в домашній бібліотеці та що неможливо дочитати до останньої сторінки. Було різне. Минуло сімнадцять років. І з перспективи майже двох десятиліть твір ДіБіСі сприймається значно спокійніше. Не дивує кількість ненормативної лексики, не бентежить головний герой-підліток, адже хто ж зараз не пише чи не знімає про цю вікову категорію.
Але й не смішить атмосфера абсурду і хаосу, в яку поринає людина завдяки маніпуляціям медіа. Те, що було гострою темою тоді, стало нормою нині. З будь-чого можна зробити реаліті-шоу, запустити стрім хоч із камери смертників. Інформація перетворилася на сміття, тому не дивно, що на обкладинці крутого журналу можуть опинитися засохлі екскременти… ДіБіСі розповідає історію Вернона, друг якого скоїв самогубство, перед тим розстрілявши їхніх однокласників. І, ніби, усе зрозуміло, але ж людям завжди хочеться видовищ, тому Літтл перетворюється на підозрюваного, а потім і винного співучасника. Врятувати хлопця може тільки диво. Чи станеться воно? Доведеться все ж дочитати.
Майкл Шебон «Місячне сяйво»
ФАБУЛА
Переклад з англ. А. Копівської
Вихід роману одного з найцікавіших сучасних письменників США українською – це вже радість. Дивно, що Шебона, лауреата Пулітцерівської премії, Г’юго та Неб’юла, відомого своєю майстерністю з 1990-х років, у нас так жахливо довго не перекладали. Роман «Місячне сяйво» стане чудовим початком знайомства з творчістю Шебона: іронічного, винахідливого та вигадливого. На сьогодні книжка є останнім твором письменника. Їй передували сім романів, нон-фікшн видання й навіть комікси.
«Місячне сяйво», що в оригіналі вийшло 2016 року, написано в жанрі автобіографії, але, звісно, вигаданої. Шебон полюбляє гратися з читачем, змушуючи його вірити в майстерні вигадки прозаїка. У творі він, дорослий онук, що має за плечима власну історію поразок і перемог, розповідає про життя дідуся, що помирає від раку кісток. Якою він був людиною? Неймовірною, ясна річ.
Дідусь міг дати в зуби колишньому директору через несправедливе звільнення, багато років кохати дружину, глибоко травмовану людину, яку привіз до США з Франції після завершення Другої світової війни, створити успішний бізнес і втратити його, пережити зустріч із людиною, яку колись вважав ворогом… Чи може людина, що стільки пережила, відчувати щастя? Так, у проміжках між бідами та втратами. Чи був у тому всьому сенс? Звісно, адже кінець будь-чиєї історії може стати її ж початком…
ФОЛІО
Переклад з ісп. П. Таращука
Сила таланту іспанського письменника Фернандо Арамбуру полягає не в кількості премій і схвальних рецензій літературних критиків. Вона – у враженні, за яким ідуть емоції, потім – усвідомлення, що завершується фрагментами з роману, закарбованими в пам’яті. «Батьківщина» з тих творів, які довго не відпускають, адже простір її оповіді складається з тем, які несумісні з байдужістю: дружба, заздрість, народження злості, материнська любов, провина, а головне – прощення. У невеликому баскському містечку мешкають дві родини. Давні друзі, які будували свої життя разом: пили каву, допомагали з городом, спостерігали, як ростуть їхні діти…
Нікому не спадало на думку, що колись Бітторі та Мірен не розмовлятимуть роками й плекатимуть свою взаємну ненависть, наче хатню тварину. Але сталося так, що син однієї з подруг вступив до терористичної організації ЕТА й, можливо, став причетним до вбивства Чато – чоловіка Бітторі. Цей страшний злочин змінив долі членів обох родин. Назавжди? Звісно, ні. Адже Арамбуру дав шанс своїм персонажам на спокуту гріхів, подарував їм здатність прощати й відпускати втрати, щоб жити далі або достойно піти у вічність. А який буде зворушливий фінал! Здається, що в цій книжці ідеально все.
Ілларіон Павлюк «Я бачу, вас цікавить пітьма»
ВИДАВНИЦТВО СТАРОГО ЛЕВА
Переклад з рос. В. Стах
Ілларіон Павлюк стабільно вдало продовжує експерименти з жанрами. Після нуару за мотивами «Вія» М. Гоголя та планетарної фантастики настала черга містичного трилера з інколи відчутним впливом М. Булгакова. Головний персонаж роману «Я бачу, вас цікавить пітьма» – кримінальний психолог Андрій Гайстер, колишній військовий найманець, самотній чоловік, який зазнав надто багато втрат, щоб їх можна було витримати, не втративши віру в життя. За дивних обставин він отримує від свого друга, слідчого Валерки, справу про серійні вбивства в містечку Буськів Сад.
Андрій, усіма силами пручаючись, здійснює подорож до поселення, яке й не знайдеш на мапі України. І все б нічого, але по дорозі він зустріне дивного пана в червоному шкіряному плащі – Харона чи самого диявола – спробуй розберися. Як дуже швидко виявиться, непривітний Буськів Сад, поселення без цвинтаря, зберігає чимало страшних таємниць. Андрію доведеться шукати маніяка, паралельно вступаючи в боротьбу з людською байдужістю та лицемірством. Павлюк вдало поєднує класичні риси трилера з філософською складовою. Автор прагне не просто налякати чи захопити читача, а проговорити важливі питання, які без належного емоційного струсу губляться в повсякденних турботах.
Богуміл Грабал «Занадто гучна самотність»
КОМОРА
Переклад з чес. І. Забіяки
Деякі речі краще розумієш, коли маєш власний багаж втрат, згаяного часу, кохання, що залишилося в минулому… Якщо чеклист життєвого досвіду читача вміщує все перераховане, проза Богуміла Грабала стане найкращим із того, що здатне викликати легкий осінній сум, який приходить із шурхотом першого опалого листя. З його книжкою самотність не видається чимось ганебним, долею слабаків і невдах, а є витвором мистецтва, гідним співпереживання. «Занадто гучна самотність» вийшла 1976 року. Тоді Грабал ще не був класиком чеської літератури, а от одним із найпопулярніших авторів країни, яку розхитувала політична нестабільність і жага волі, – так.
Усе своє багате творче життя письменник був переконаний, що красу можна знайти будь-де. Наприклад, у празькому пункті збору старого паперу. Саме там опинимося разом із наратором цього щемкого твору. Тридцять п’ять років працювати з пресом, що перетворює друковане слово на безформну масу, стільки ж часу рятувати книжки від смерті, вбирати чужі думки, просочуватись типографською фарбою та пивом, мати за співрозмовників мишей і місцевих диваків… За непримітним персонажем Грабала стоїть історія буття. Чого в ній більше: легкості чи нестерпності – вирішувати читачу.
Нон-фікшн
Тімоті Снайдер «Шлях до несвободи»
ЧОВЕН
Переклад з англ. Г. Герасим
Історики дивляться на предмет свого дослідження з відстані років, лише так можна побачити повну картину минулого, проаналізувати, зробити висновки. Утім, плин часу, його сприйняття людиною змінюється. «Тепер час – не лінія, яка прямує до майбутнього, а коло, яке безкінечно повертається до тих самих загроз із минулого», – зауважує відомий американський історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер. Навіть більше. Ми живемо в надзвичайно динамічну епоху, сповнену переломними моментами та трансформацій, які людству варто фіксувати, щоб знову не наробити страшних помилок.
Авіакатастрофа у Смоленську 2010 року, перемога Трампа на президентських виборах у США, Російське вторгнення в Україну 2014-го, референдум щодо Брекзіту – події, які засвідчують, що історія творить нас, а ми творимо історію, хоч часто цього не помічаємо. Щоб виправити ситуацію, довести, що предметом вивчення науковців-істориків може бути і сучасність, боротися зі злом, реанімуючи минуле, Снайдер написав «Шлях до свободи». Що забезпечило прихід до влади Путіна на початку 2000-х, чому його політтехнологи обрали Захід головним ворогом, як Європа імперій перетворилася на Європу інтеграцій, навіщо президент РФ перемістив фашистських мислителів у політичний мейнстрим, скільки російських олігархів було серед бізнес-партнерів Трампа і як серед усього цього велося Україні – Снайдер створює масштабну картину, нагадуючи нам, що «чорнилом політичної фікції є кров».
ЛАБОРАТОРІЯ
Переклад з англ. А. Калинюка
Людство не готове до пандемій, адже «нам бракує інвестицій, лідерства й колективної волі», – у передмові до видання 2020 року Майкл Остергольм, американський епідеміолог, директор Центру досліджень і політики інфекційних захворювань при Університеті Міннесоти, та письменник Марк Олшейкер торкнулися найгарячішої теми сьогодення. На їхню думку, кризова ситуація із COVID-19 довела, що навіть на рівні супердержав сучасності питання охорони здоров’я залишаються на другому чи навіть третьому плані. Остергольм і Олшейкер наголошують, що залежність світу від дешевої робочої сили Китаю може призвести до жахливих наслідків, адже саме в цій країні, а також Індії, зосереджено виробництво ліків, часто – життєво необхідних. Під час пандемії коронавірусу їхній дефіцит відчули лікарні обох півкуль.
Перше видання «Смертельний ворог» вийшло 2017 року. Описані у книжці віруси, які кинули виклики світовій медицині, наприклад ВІЛ, SARS, вірус Зіка та Ебола, мали б закріпити в масовій свідомості той факт, що природа підкидатиме нам нові й нові виклики. Боротися з ними можна лише системно, виробляючи вакцини, створюючи запаси ліків, не засмічуючі інформаційний простір спекуляціями, що сіють паніку. Але дива не сталося, про що і свідчить сьогодення. В усьому іншому ця книжка є захопливою оповіддю про історію епідеміології, автобіографією самого Остергольма та хронікою найнебезпечніших хвороб сучасності, викликаних мікроорганізмами-вбивцями.
Озан Варол «Думай, як у NASA»
YAKABOO PUBLISHING
Переклад з англ. П. Дениска
«Думати як фахівець із космічних польотів – це дивитися на світ крізь інші лінзи. Експерти з ракетотехніки уявляють неуявлюване й розв’язують нерозв’язуване. Вони обертають поразки на перемоги, а обмеження – на переваги», – пише у своїй книзі Озан Варол, бакалавр планетарних наук Корнельського університету, член команди програми NASA з досліджень червоної планети Mars Exploration Rover. На думку автора, принципи роботи його колишніх колег, адже тепер Варол викладає юриспруденцію, можна застосовувати як у бізнесі, так і в житті взагалі.
«Правила не закарбовано на камені», «помилку можна виправити й новий шлях можна знайти» – універсальні твердження, з якими легко погодиться навіть той, хто в космос не літав. Автор, уникаючи стандартної мотиваційної літератури, якою вже хоч греблю гати, знайшов підхід, що поєднує цікаву наукову інформацію з інструкціями про те, як її використовувати в умовах менш романтичних, ніж центр польотів NASA. Як припинити боротися з невизначеністю та приборкати її силу, чому віднімання, а не додавання, є шляхом до інновації, чому найкращий спосіб посилити свою креативність полягає в тому, щоб ні за що не братися, і як зазвичай робоче середовище шкодить творчому потенціалу людей, а не стимулює його – дійсно, про всі ці речі можна говорити за допомогою досвідів Айнштайна, Наталії Бейлі та, звісно, Ілона Маска.
НАШ ФОРМАТ
Переклад з англ. Антон Ящук та Антоніна Ящук
Штучний інтелект – порятунок для людства чи винахід, що призведе до його занепаду? На одну з найулюбленіших тем письменників-фантастів і кінорежисерів взявся поміркувати професор Оксфорду. Нік Бостром починає з історичного аналізу стрибків уперед світової економіки. Такий підхід дає підстави вважати, що «незабаром на людство може чекати кардинальна зміна моделі розвитку, яку буде можливо порівнювати з аграрною або промисловою революцією».
Це станеться завдяки штучному суперінтелекту. Автор зауважує, що людство, починаючи з 1980-х років, дещо втомилось від очікування появи такого, але це не означає, що можна розслабитися. Бостром закликає готуватися, досліджувати передумови появи штучного інтелекту, прораховувати всі можливі ризики. Тільки так «ми не тільки матимемо технічну змогу призупинити вибух інтелекту, а й володітимемо інструментами, які допоможуть цей вибух пережити». Технологічна сингулярність, безпечність емуляції, експертні системи, нейронні мережі, генетичні алгоритми – та ще багато солодкий для вух «технарів» словосполучень знайдеться у книжці Ніка Бострома – науковця, що намагається передбачити «майбутнє у глобальних масштабах».
Ганс Ульрих Ґумбрехт «Продукування присутності»
IST PUBLISHING
Переклад з англ. І. Іващенка
І наостанок – важка артилерія – книжка філософа й теоретика культури Ганса Ульриха Ґумбрехта, що «кине виклик інституційно усталеній традиції, де інтерпретація, тобто ідентифікація та/або надання значення, є стрижневою практикою, далебі, ексклюзивною стрижневою практикою гуманітарних наук». Без професійної підготовки факультетом філології чи культурології осягнути всю глибину інтелектуальної величі автора буде нелегко. Фактично Ґумбрехт пише про те, що відбувалось з мовознавством і літературознавством у постдеконструктивістську добу – після Фуко та Деріда.
Як зазначає автор, нові реалії 1980-х років і носії інформації змусили філософів замислитись над питанням того, як різні засоби комунікації впливають на передаване значення. Але перед тим Ґумбрехт пропонує читачеві короткий екскурс у минуле, щоб простежити «перехід від середньовічної космології до суб’єкт-об’єктної парадигми та герменевтичного поля як засадничого для того, що ми звикли називати модерним світом». Автор слідом за Гайдеґером міркуватиме над поняттям «буття», визначатиме рівні його руху та спорідненість із власним тлумаченням «присутності». Поступово філософ перейде до дисциплінарного майбутнього гуманітарних наук. На думку Ґумбрехта їх варто поділити, щоб усім було простіше та зрозуміліше, на «естетику», «історію» та «педагогіку». Що з цього має вийти, краще самостійно прочитати у книжці, пробиваючись крізь інтелектуальні джунглі, якщо не до істини, то до нових знань точно.