Нетрадиційна лінія у книжках цього огляду – наче екзотичний контур, який облямовує основне дійство – у готичному романі, феміністичній драмі чи казці для дітей і дорослих. Насправді ж навіть відома класика розкривається по-іншому, якщо звернути уваги на деталі чи історичне тло, які формують динамічний сюжет.
"В'язень неба", Карлос Руїс Сафон
(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)
Це третя книжка із циклу романів відомого іспанського письменника, якого порівнюють з Умберто Еко і Деном Брауном. Її дія, продовжуючи найкращі традиції готичного роману, триває в літературному всесвіті Цвинтаря забутих книжок – лабіринту історій, що зачаровують, спантеличують і змушують якнайшвидше дістатися останньої сторінки. З одного боку, чергова життєва історія, у якій продавець книгарні готується до весілля, а її власник – щасливий чоловік і батько – думає, як підняти різдвяні продажі. З іншого боку, це містичні пригоди, що розпочалися відтоді, як до крамниці завітав загадковий сеньйор з протезом замість руки, бажаючи придбати подарункове видання "Графа Монте-Крісто", і все в романі закрутилося в тугий вузол таємниць.
Невже це привид з минулого, який знає страшну таємницю продавця-нареченого? Адже саме йому адресований напис на придбаній книжці, який свідчить про те, що він "повернувся з мертвих і володіє ключем від майбутнього". Що ж до "нетрадиційного" підходу, то не в останню чергу це детальний опис побуту, що контрастує з містичною фабулою. Йдеться про кінець 1950-х років, Барселону, де заокеанська культура сприймалася більш гостро – на традиційному тлі класичного болеро, кориди і чорнокосих красунь.
Екзотичний Луї Армстронг по радіо, американська зірка Кім Новак у конічному бюстгальтері в трилері Альфреда Хічкока – все це слугує за своєрідний орнамент до цієї динамічної детективної прози. Не дивно, що твори цього автора перекладені 50 мовами світу й очолювали практично всі європейські книжкові чарти.
"Зібрання творів (том 4)", Антуан де Сент-Екзюпері
(К.: Видавництво Жупанського, 2017)
До заключного тому з повної збірки творів легендарного французького письменника, поета-мислителя і пілота-винахідника увійшли найвідоміші його твори – "Нічний політ" та "Планета людей" у перекладі Анатоля Перепаді, "Військовий Льотчик" у перекладі Анатолія Жаловського, "Маленький принц" у перекладі Олега Жупанського, а також "Південний поштовий", який до цього не перекладався українською і тепер виходить у перекладі Петра Таращука.
Знов-таки, у контексті всієї творчості цього найтрагічнішого з представників воєнного покоління – і навіть попри наявність у збірці "мілітаристських" назв і сюжетів (насправді ж це глибоко гуманістична проза) – такі відомі "дитячі" тексти, як казка про Маленького принца мають цілком "нетрадиційний" вигляд. Своєрідний різновид психологічної притчі, якими вирізнялося вже майбутнє покоління екзистенції – супроти вже пригаслих "бурі та наступу" – цей та інші твори цього тому знову повертають нас до питання про витоки цієї філософії. "Звідкіль я? – уточнював автор. – Я з мого дитинства. Я прийшов з дитинства, як з країни..."
"Нижче", Кіра Малко
Коли колега з офісу дізнався про наміри героїні цього феміністського роману тікати світ за очі на круїзний лайнер – щоправда, у ролі обслуговуючого персоналу, а не в статусі туристки – він був щиро обурений. Справді, щоб підправити собі карму, їдуть на два місяці в печери-піраміди або на Гоа, а не на півроку в комфортабельну бляшанку.
Втім, якби ж він знав, що тікає дівчина не від самої себе, а від власного кохання, яке – навіть не в силу "організуючої" назви нашого огляду – виявилося для цих самих офісних представників, звідки був й колега, напрочуд "нетрадиційним". Але будь-кому з хлопців, що вряди-годи виринають на шляху втікачки (яка перепробувала з ними, здавалося б, усе, крім сексу) ніколи не зрозуміти, що криється під толерантною наліпкою "гомосексуальним", яку тулять до дівчини політкоректне міжнародне розмаїття працівників-менеджерів і друзів-подруг, з якими вона живе на кораблі.
"А. стала для неї мірилом усього. Весь світ був проекцією на неї. Все життя стало аплікацією на неї, і все, що не збігалося з її формою", – ось таке почуття виникло ще на суходолі. – Поліна навіть не знала, що може бути настільки щасливою. Думала, що в ній чогось для цього бракувало. Виявляється, ні. Їй здавалося тепер, що вона всесильна і всемогутня, а світ прекрасний і безмежний". Іноді "виробничі" подробиці перебування на лайнері, короткі відвідини міжнародних портів на вихідні, або історії дружби з колегами забивають на цілих кілька розділів згадку про мету втечі "від себе", але тут-таки знову виринають спогади, листування, сподівання та надії, яким чи судилося справдитися – про це вже вам ніякий оглядач не переповість, якщо самі не прочитаєте цю гірко-солодку історію справжнього кохання.
"Інтонації", Юлія Судус, Олеся Дибовська, Софія Сіренко
Традиційна "нетрадиційність" цієї збірки оповідань полягає в тому, що деякі сюжети у ній класичні, але фінал у них приголомшує, змушує замислитися, заганяє в тупик. Словом, як в Екзюпері з його "недитячими" казками. Так, наприклад, в одному з випадків маємо типове насильство з боку чоловіка, який б'є і знущається з дружини, а вона, змивши кров, каже йому, наче Маленький принц: "Намалюй мені баранця". Тобто "подаруй мені троянду", звичайно ж.
У решті сюжетів збірки "інтонації" майже такі самі, начебто миролюбні – супроти жорстокості цього світу: людського і нелюдяного. Недарма гніздо на голові в жінки з обкладинки цієї жінки нагадує терновий вінець. "Якось увечері до неї прийшла Жінка. Принесла їжу. Пахло дощем і млістю. Глевке небо нависало над домом. Не було чутно ос. Їй закортіло потертися об Жінку, щоб перебити чужий запах. − У мене були діти. Їх забрали і втопили. − Хто?− Люди. Ти можеш повернути мені моїх дітей?− Ні. Але я дам тобі сни про них". А також, додамо, сумні, не завжди традиційні, тобто всуціль оригінальні оповіді про них від трьох молодих авторок.
"Вовк Собаця", Даша Вернова
Оригінальність появи цього героя на просторах інтернету, де він жив собі на сторінці "Живого Журналу" відомої у вузьких колах художниці, насправді була обумовлена його "традиційністю". З ближчих джерел згадується Вовк, що марив Золотим Собакою в "Короткій книжці прощань" Володимира Рафєєнка. По-друге, у дитинстві всі якщо не читали, то точно слухали радіоказку про вовка, який, вийшовши з лісу, шукав в селі друзів серед свійських тварин, аж тамтешній пес порадив господареві взяти його служити… собакою.
"Одного разу він пішов зі своєї зграї і почав жити сам, – дізнаємося ми про його мандри вже у новій подобі. – Він не схожий на інших вовків – своїх братів і сестер, на відміну від них він не хоче ні на кого полювати, нічого відбирати у слабких і входити в історію як найбільш безстрашний і найсуворіший вовк у світі. Вовк Собаця добрий і розумний. Він любить читати, дружить з іншими звірами, захищає слабких і мріє зробити цей світ прекраснішим і добрішим. Шкода, тільки що про цей наш великий світ він знає здебільшого тільки з книг". Ось і про нього тепер всі дізнаються з цієї ілюстрованої колекції текстів.