Панове! Маю для Вас чергову рекомендацію. Тєжко виживати на
Західній Україні проходанам та лофтникам з інших країв, тєжко. Голод не тета,
тому змушує більше читати, дізнаватись про історію та культурні особливості
краю. Сядеш за стіл, розкажеш газдам байки з історії гуцульського краю, блиснеш
знанням діалектних слівець з гуцульського календаря за 1927 рік, очі газдині
добрішають, руки самі підрізають тобі шматочки вудженого мяса, газда підливає
цьмагу на березовому соці. Зразу видко газдам, що я людина пурєдна, а не батяр
якийсь. Перевірено, що реальна користь від цих знань моментальна, не те що у
випадку з шкільними знаннями. Це звичайно стьоб, приймають душевно і без моєї
жартівливої підводки але необхідно зазначити, що з огляду можливостей
поповнення діалектичного мовного запасу, рівних новій книзі Юрія Винничука
«Цензор снів», на сучасному книжковому ринку я ще не зустрічав. Це мова, якою
спілкувались представники різноманітних народів, що жили на західноукраїнській
землі. Слова з глибини століть, що досі народжуються з ароматом кави у кнайпах,
летять над старовинними містами, над гуками, колибами, кичерами, дібровами,
піднімаються з вітром вище Верховини та долинають у вуха Богові…
Трагічні сторінки життя Західної України 30-40 років XX сторіччя
викладені через історію кохання молодих людей, льотчика Стефана Шуберта з
спадкоємицею заможного єврейського роду Ірмою Гредель та історію авантюриста
Андреаса Попеля. Покоління людей того часу народилось в Австро-Угорщині, жили
під час ЗУНР, були громадянами Польщі, СРСР, пережили німецьку окупацію та
знову повернулись під владу «совєтів». Це історія того як люди намагались
пристосуватись до зміни влад, політичних обставин, пережити події, що в окремі
часи були справжньою масакрою. «Помри ти сьогодні, я завтра»,- це принцип, який
сповідає герой книги Андреас Попель. Перед смертю Андреас однією фразою передає
атмосферу, якою пронизана книга: «У кожній людині живе безліч людей і речей:
суддя, кат, учитель, покутник, поганин, герой, сестра, жінка, святий, убивця,
хробак, дерево, камінь, порох… І неможливо вгадати, ким ми будемо у день
смерті». В своїй останній ролі, Андреас є цензором літературних творів. Але по
великому рахунку, ця роль в переносному значенні супроводжувала героя на
протязі його життя. В захопливій історії кохання, зради, війни, терору, він
цензор історії власного життя, цензор, який здатний на полях книги життя
креслити нові сюжети, повороти, змінювати ролі, перекреслювати долі інших
людей. Злодюжка, сексот, колекціонер гудзиків відомих і вбитих людей, агент
НКВС, абверу, ресторатор і готельєр, літературний цензор і «ветеран» Великої
вітчизняної війни це все Андреас, і все це в одній особі. «Всьо схвачено. Точім
нажи і коси, рєшаєм палавиє вапроси», цей вислів з книги також про нього та про
деяких інших героїв. Ролі розмиваються, починаєш втрачати розуміння де сон,
фантазія, а де реальність… І чи був інший герой Стефан Шуберт, чи може це та
роль яку не зміг досягнути у своєму напрочуд цікавому але ницому,
конформістському житті Андреас? А може це ще одна роль Андреаса, прихована від
читача? Роль подібно земноводному, дивитися у синє небо, де на «Фоккері» летить
Стефан у свій світ над Атлантикою, де є палаци, прийоми, форданс, блискучі дами
та кавалери з вищого світа і є справжнє кохання… Все те чого ніколи не
трапиться в різнобарвно-хамелеонному житті Андреаса.
«Шкоцька книга», Ресторан «Атлас», готель «Жорж», кав’ярня
«Віденська» це львівські символи, які створюють антураж цій історії, про які
письменник розповідає з любов’ю. Як відомо, почуття є повноцінним, якщо воно є
взаємним і даний твір надає можливість читачу розділити з автором його любов до
Львова, його історії, архітектури, людей, неповторної атмосфери.
А я із свого боку, маю друзям пораду: не будьте центусями, борше
беріть свої пуляреси з швайнерами фест пензлюйте до крамниці за книгою та
отримуйте цимус. І все буде у вас глянц!