У цій добірці – книжки лише сучасних класиків, авторів бестселерів, які перекладено багатьма мовами світу. Тож укотре можемо порадіти, що українською вони виходять цілком оперативно. Тим паче цієї осені, коли багато літературних дійств буде тривати онлайн і добра книжка знову стане в пригоді для особистого, уважного прочитання.
Пауло Коельйо. Над річкою П’єдрою, там я сиділа та й плакала. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020
Хронологічно це найперший роман культового письменника сучасності Мілана Кундери — сконструйований за принципом народної поліфонії, коли в хорі поєднано гармонійне звучання багатьох голосів. І вкотре перекладений Леонідом Кононовичем. За сюжетом не через ностальгію, а заради лихого жарту, точніше, заради відплати, вирушає Людвік Ян на свою малу батьківщину, в невеличке моравське передмістя. Бо саме через невдалий жарт п’ятнадцять років тому все полетіло шкереберть: Людвіка зраджують товариші, його усувають із партії і університету й запроторюють до штрафного "чорного батальйону". Життя не зламало його, проте зробило одержимим помстою, яка врешті перетворюється на чистісінький фарс.
Орхан Памук. Рудоволоса жінка. – Х.: Фоліо, 2020
Як завжди, у романах цього автора без протистояння Заходу і Сходу не обійшлося, тож у цій історії переплелися міфи і реальність, метафора і дійсність. Мова ведеться від імені молодого хлопця Джема Челіка. Його історія починається 1986 року, коли батько зникає через проблеми з поліцією. "Аж якось, повернувшись додому з ліцею, я інтуїтивно заглянув у шафу з шухлядами, що в батьківській кімнаті, - згадує хлопець. - Ані татових сорочок, ані решти його речей я там більше не знайшов. Щоправда, кімната досі пахла батьковим тютюнцем та одеколоном. Хай там що, образ тата хутко танув у моїй уяві, адже ми з мамою навіть не згадували про нього". Тож згодом наш герой – вже письменник-початківець, який готується до вступного іспиту в університет, - влаштовується на літню роботу як учень майстра з пошуку свердловин. Майстер Магмут, до якого Джем ставиться як до свого батька, розказує йому не тільки про тонкощі копання колодязя, але й дає уроки життя. Під час робіт в сусідньому місті увагу хлопця привертає рудоволоса жінка, яка виступає в трупі бродячого театру. І все починається…
Щепан Твардох. Король. – Х.: Фабула, 2020
Цей роман, перекладений Остапом Українцем, – справжнє розкішне чтиво про світ збройних сутичок, борделів, наркотичного куражу і зруйнованих доль у Варшаві 1937 року. Головний герой, боксер Якуб Шапіро, - улюбленець жінок, любитель вишуканого одягу, дорогих автівок і зброї. Він працює на Кума Капліцу і вирішує усі справи, що потребують його нелюдської сили. Хто наважиться протистояти Якубу? Хто наважиться протистояти Капліці? Щоправда, антисемітські голоси у цей час лунають дедалі гучніше, але євреї ще можуть мати все. І ось тепер, 50 років по тому, ізраїльський генерал Моше Інбар, який тоді, у 37 році, був "хлопцем Шапіро", його тінню, пише в Тель-Авіві історію передвоєнної Варшави. "Билися швидше, ніж зазвичай б’ються важковаговики. Від одного зі швидких, як люкс-торпеда (так наступного дня написали в газеті), лівих ударів Зємбінського Шапіро відходить упівоберта, але не на робочій лівій нозі, а на правій, і на секунду стає в позу шульги, спереду і справа, після чого заскоченому зненацька Зємбінському просто в лице прилітають два швидкі удари з правої, розбиваючи ліву брову. Боксер "Леґії" навіть не знає, що сталося, але Шапіро йому пробачає, відстрибує, цофається на добрий метр від нього, хоча міг би зараз штовхнути його на канати, засипати градом гаків у голову і по ребрах".
Януш-Леон Вишневський. Усі мої жінки. Пробудження. – К.: Рідна мова, 2020
За сюжетом цього роману немолодий математик, схиблений на роботі, приходить до тями в клініці. І дізнається, що понад півроку провів у стані коми. Весь цей час його начебто не існувало: не було ані снів, ані видінь, він нічого не чув і не розумів. Він згадує в деталях останній день, який був для нього не півроку тому, а немов би щойно, а також - все своє життя до моменту втрати свідомості на вокзалі маленького голландського містечка. Його доглядальниця в лікарні розповідає йому про те, що весь цей час до нього приходили жінки. Різні жінки - дочка, колишня дружина, коханки, нинішня жінка, які багато часу проводили біля його ліжка, плакали, намагалися з ним розмовляти. Але чи приходила до нього та єдина, яку він кохав? Наш герой починає розуміти, як неправильно він жив і як страждали ті, хто був поруч. Недаремно роману передує пророчий вислів: "Самотність починається не тоді, коли ніхто не чекає на тебе вдома. Самотність починається тоді, коли вперше відчуваєш потребу, щоб там на тебе чекав хтось зовсім інший…" Який, до речі, можна доповнити відомими рядками Едуарда Асадова: "Как много тех, с кем можно лечь в постель, / Как мало тех, с кем хочется проснуться…"