Забий на все? – 5 книг про мистецтво бути собою

Всі автори цих книжок ставляться до розмови з читачем, як до артистичної, мистецької, художньої гри – навіть якщо пишуть детектив, кулінарну книгу чи тексти для радіо. І не лише серйозний вираз обличчя за умов явно ігрової чи навіть грайливої ситуації робить з їх книжок сучасну прозу та публіцистику, а насправді – "живу" літературу наших днів. Просто посміхатися і радіти знайомству з їх доробком має читач.

Игорь Померанцев. Вы меня слышите? — Черновцы: Меридиан Черновиц, 2018

Автор цієї 700-сторінкової книжки, куди увійшли проза, поезія та есеїстика, скромно називає свій багаторічний доробок "щоденником". Адже це те, чим він займався щодня, точніше, те, що звучало в ефірі Російської служби Бі-бі-сі та в журналі "Понад бар'єрами" на Радіо Свобода. І мистецтво бути собою у даному випадку полягає в тому, що людина знала про ефемерність плодів своєї творчості для обивателя – як художник "продає фарби", поет – "слова", а дизайнер взагалі "повітря" – і продовжує, тим не менш, цим займатися. Хтось скаже, що це заробіток, і цей жанр радіорепортажу теж присутній у збірці, а хтось зверне увагу на радіоп’єси – аж ніяк не комерційний продукт на споконвіку політичній радіостанції. Словом, перед нами чудовий зразок адаптації "виробничої" прози, осмисленої, оформленої та представленої саме як "художній" доробок.

Девід Лебовіц. Солодке життя в Парижі. Дивовижні пригоди у найславетнішому і найзагадковішому місті світу. – Х.: Віват, 2019

Автор цієї захопливої книжки народився в Америці, і вже в 16 років почав свою кар'єру кондитера. Сьогодні його читають мільйони бажаючих дізнатися, як правильно, корисно і головне – цікаво харчуватися. Саме так – з інтересом, гумором та іронією до самого себе підходить автор, який став найвідомішим кондитерів в Америці, а з часом переїхав до Франції. У Парижі він мешкає вже близько 15 років, саме тут він написав п’ять свої відомих книжок, серед яких "Солодке життя в Парижі". Крім екзотичних французьких рецептів, автор розповідає про своє життя у новій країні, про причини свого переїзду до Парижу, а так же ділиться адресами своїх найулюбленіших місць. Ми дізнаємося про те, чи складно стати справжнім парижанином, і зокрема таким, що цінує власну кухню. Адже ентузіазм, з яким французи кидаються на боротьбу за власний стіл, абсолютно усвідомлений. Їжа – це дуже важливо у французькій самосвідомості, тож займаються нею всерйоз. Річ у тому, зауважує автор, що  харчуватися абияк і бозна чим тут не прийнято, оскільки це ознака цілковитого безкультур'я. Щоб переконатися у цьому, варто на власні очі побачити (а в даному випадку прочитати), скільки часу приділяється парижанами "кулінарній" проблемі.

Ирина Лобусова. Красная комната. – Х.: Фолио, 2019

Дія нової книжки цієї авторки, що вже уславилася своїми "одеськими" ретро-романами, цього разу відбувається у великому місті, куди приїжджає, переживаючи любовну драму, талановита художниця, що іменує себе Джин. Вона влаштовується на роботу дизайнером в архітектурну фірму і знімає квартиру в старовинному будинку: їй дуже подобається вітальня в червоних шпалерах, яка справляє на багатьох зловісне враження. "Джин заметалась по комнате. Детский плач звучал сразу со всех сторон. Она подбежала к стене, которая, по ее мнению, могла соседствовать с той самой квартирой, откуда доносился этот ужасающий вой. Изо всех сил стала колотить кулаком. Словно в насмешку, с какой-то особой издевкой, плач зазвучал еще громче". Хай там як, але героїня відчуває деяке споріднення з цієї дивної кімнатою, та й сама вона виглядає дивно, епатуючи всіх зеленим волоссям, у тому числі керівника своєї фірми. Якому одного разу зателефонували з поліції й повідомили, що в котеджі, будівництвом якого займається його фірма, виявлено труп дівчинки, а поруч – Джин. І це тільки початок цілої вервечки містичних подій і жахливих вбивств.

Єва Лотоцька. Параноя. UA. – Л.: Астролябія, 2018

Цей любовно-психологічний роман – саме про стосунки, точніше, про їх розмаїття у нашому сірому для когось сьогоденні. Те що для одної героїні – норма, те для другої – нонсенс, заборона, готовий діагноз для психіатра. За сюжетом, одна з них, Дзвінка — вдова з донькою – закохується в "чужого" мужчину. Протягом непростого спілкування їй важко миритись з широтою поглядів обранця, але вона принаймні намагається. Натомість друга героїня, Леська — модельєр з талантом вляпуватись в історії, колекціонує коханців і хоче прославитись. Тим часом, крізь призму їх ставлення до своїх обранців потроху вимальовується… світ чоловіків. Саме він об’єднує жінок у їхньому бажанні пізнати "справжнє кохання" – містичне, таємниче, небуденне почуття, яким володіє Єдиноріг. А також… ті самі обранці, які часом не ті, ким здаються. "Згадалося, як свого часу, на зорі їхніх стосунків писала Мольфарові в припливі ніжності: "Так хочу до тебе притулитися" – і дістала дотепну на його смак відповідь: "Притулись до одвірка".

Марк Менсон. Витончене мистецтво забивати на все. – К.: Наш Формат, 2018

Автор цієї нестандартної книжки нагадує про те, що ми живемо в культурі, зацикленій на занадто оптимістичних очікуваннях. Із самого дитинства нам нав’язують нереалістичні ідеали, яких ми прагнемо досягти попри все: лише найвищі оцінки, досконала зовнішність, надсучасні ґаджети, найкрутіша робота, тільки екзотичні подорожі й не менш яскраві світлини в соцмережах. Постійно женучись за успіхом і щастям, ми намагаємося уникати будь-якого негативу. Однак негативний досвід, як переконує Марк Менсон, надзвичайно цінний: він звільняє нас від міражу щастя. "Багато хто боїться прийняти думку про свою звичайність, але це – небезпечна доріжка, – застерігає автор. – Якщо вважати, що життя чогось варте тільки тоді, коли ти най-най, то багато людей навколо і ти сам здаються нікчемним сміттям. Шлях до емоційного здоров’ю такий: "їжте овочі" – прийміть той факт, що ваше життя часто буде нудним і, можливо, зовсім звичайним. Але в цьому немає абсолютно нічого страшного".

 

Ігор Бондар-Терещенко
Поет, драматург, літературознавець, арт-критик
Сегодня