Ясунарі Кавабата (1899—1972) — один із найвидатніших японських письменників XX століття, лауреат Нобелівської премії 1968 року (першої в історії японської літератури). В основі його творчості лежить традиційне японське уявлення про прекрасне. Роман «Давня столиця» (1961) — це історія випадкової зустрічі двох дівчат-близнят Тіеко й Наеко, розлучених долею невдовзі після народження. Цей твір — своєрідний гімн колишній столиці Японії з її храмовими садами й парками.
«Стугін гори» (1954) — психологічний сімейний роман, герой якого, старий Сінґо, прагне збагнути себе і поведінку своїх не зовсім удачливих дітей. Роман цікавий і тим, що досить розгорнуто трактує проблему старості. Пізніше, у повісті «Сплячі красуні» (1960), ця тема стає визначальною. Старий Егуці, керуючись бажанням під кінець життя повернутись у молодість, вчащає до будиночка «сплячих красунь», де, піддавшись спокусі, наче воскресає на якийсь час, аж поки несподівана смерть однієї дівчини знову не повертає його на грішну землю.
