РЕЦЕНЗІЯ на видання «Українська для дорослих у 28 уроках : навч. посіб. / Олександр Александров, Тарас Кремінь; худож.-оформлювач О. О. Писарєва. Харків : Фоліо, 2023. 384 с. : іл.»
Із початком повномасштабного вторгнення (лютий, 2022) відбулися суттєві зміни у мовній політиці та суспільній мовній поведінці громадян України. Так, українська мова набула статусу не лише засобу комунікації, а й стала маркером національної ідентичности. В умовах війни українська істотно розширює функціювання в повсякденному користуванні, адже мільйони громадян свідомо обирають українську як основний та визначальний засіб комунікації, незалежно від віку чи мовного досвіду, фахового орієнтування чи території проживання.
Рецензований навчальний посібник опрацьований для полегшення процесу вивчення української мови початківцями та вдосконалення мовних навичок тими, хто вже володіє українською. У виданні зібрано матеріали з історії української мови, зокрема історії алфавіту та правопису, новітні активно вживані лексичні одиниці, що виникли в умовах воєнного часу, приклади, що ілюструють значення української мови як основи державного ладу та ін.
Структура навчального видання досить чітка: окреслено зміст та обсяг теоретичних відомостей, матеріал викладено логічно й послідовно. Поділ на 28 уроків робить навчання чітко систематичним. У посібнику застосовано функційний підхід до вивчення мовних явищ – уроки містять діалоги, які ілюструють типові мовленнєві ситуації, що дасть змогу швидко розвивати мовно-комунікативні навички та формувати відповідні компетентності.
Пропонована книга охоплює три основні розділи: лексичний, фонетичний та морфологічний. Особливістю навчального видання постає комбінування мовних рівнів під час подання матеріалу, зокрема лексичного й фонетичного, що допоможе спочатку поповнити словниковий запас мовця, а далі – познайомитися з нормами орфоепії та акцентуації, зрозуміти їх функційне навантаження. Ці чинники уможливлюють ґрунтовне вивчення лексичного складу мови, розуміння причин динаміки, з’ясування особливостей низки лексичних одиниць.
Кожний із двадцяти восьми уроків містить своєрідні знахідки про українську мову, а також привідкриває багатство чи то її лексичного багатства, пор., наприклад синонімічне розмаїття слів «бити», «говорити» (Урок 3. Лексикологія. Синоніми. Синонімічний ряд (сс. 23−31)), чи то функційне навантаження омонімів (Урок 4. Лексикологія. Омоніми (сс. 32−36)), паронімів (Урок 5. Лексикологія. Пароніми (сс. 37−45)). Після висвітлення цих питань автори зупиняють свою увагу на диференціюванні власне українських слів та лексем іншомовного походження із послідовним простеженням відповідників запозичених слів, чим привертають увагу до багатства українського національного лексичного фонду (Урок 9. Лексикологія. власне українські слова. Слова іншомовного походження, Відповідники запозичених слів (сс. 66–83)), а також простежують функційну специфіку пасивної лексики, наголошуючи на закономірностях вияву неологізмів та оказіоналізмів (авторських слів) (Урок 10. Лексикологія. Пасивна лексика. Неологізми. Авторські неологізми (сс. 83–96)), де новітнім постає привертання уваги до популярних неологізмів війни та слів, що набули нового значення. Розмаїттю діалектного простору української мови присвячено окремий урок, що цілком мотивовано, адже такі слова часто привертають до себе увагу, їх розуміння вимагає уміння поставити у відповідний контекст такого зразка лексеми, співвіднести з літературними варіантами та ін. (Урок 11. Лексикологія. Діалектні слова (сс. 97–117)). Можна лише вітати уміння авторів чітко розмежувати діалектні слова за відповідним їх територіальним виявом, що дає змогу глибше відчути специфіку національно-мовного ландшафту. Окремо скваліфіковані українські відповідники поширених фразеологічних одиниць, питання про які досить часто постають у повсякденній комунікативній практиці (Урок 12. Поширена фразеологія та українські відповідники (сс. 118–123)), а також з’ясовані шляхи подолання активного використання росіянізмів (Урок 13. Лексикологія. Росіянізми (сс.124–139)) та розкриті доцільність і/чи недоцільність використання ненормативної лексики (Урок 14. Лексикологія. Ненормативна лексика (сс. 140–158)), закономірності її вживання в усній народній творчості, розглянуті практики усталеності в окремих дискурсивних практиках, здиференційовані лихослів’я, лайливі слова і т. ін.
Заслуговує на увагу те, що у виданні досить вичерпно скаліфікована специфіка вимови голосних і приголосних українських звуків із наголошенням тих новітніх явищ, які повернулися до звукового ладу не так давно (Урок 6. Фонетика. Орфоепія. Основні правила вимови звуків (сс. 46−52)), та висвітленням українського наголошування (Урок 7. Акцентологія (сс. 53−59)). Цілком логічно розвиває ідеї таких уроків пропонова розгляду милозвучності (Урок 8. Чергування У-В, І-Й, ІЗ-ЗІ-ЗО (сс. 60−65)), що охоплює матеріал із милозвучності української мови.
На особливу увагу заслуговують ілюстративний матеріал, словники й інші допоміжні ресурси, а також інтерактивні вправи, розміщені в навчальному посібнику, адже це систематизує знання й навички, покращує мовну компетенцію особистості в легкій та доступній формі.
Оскільки аналізований навчальний посібник цілком на часі, то безперечним постає його розширення, доповнення в наступних редакціях. Цілком логічним постає його доповнення в майбутньому аудіо- чи відеосупроводом, який допоможе краще засвоїти фонетичні норми української мови, відчути акцентуаційну специфіку української мови, простежити тенденції інтонування не лише окремих слів, словосполучень, а й цілісних висловлень, текстових величин і т. ін. Не менш вагомим є потрактування невідмінюваності через протиставлення відмінюваності, оскільки невідмінюваність є вторинною для української мовної традиції, вона прийшла на початку ХХ ст., тривалий час мала поширену варіативність та ін. (Урок 15. Морфологія. Роди іменника. Спільний рід Визначення роду іменників іншомовного походження (сс. 159–164)).
З-поміж відмінюваності в навчальному виданні досить ґрунтовно висвітлено особливості морфологічних форм іменників у давальному, місцевому та кличному відмінках (Урок 16. Морфологія. Іменник. Число. Відмінки (давальний, місцевий, кличний (сс. 165–174)), але в майбутньому варто додати родовий із його надзвичайно складними переходами від закінчення -а(я) до -у(ю), що у своїй сукупності ґрунтовані га семантичних особливостях, та орудний відмінки, адже відсутність повної парадигми відмінювання дещо ускладнює розуміння граматичної структури мови, її функційне навантаження загалом та кожного окремого відмінка зокрема. Розгляд ступенювання прикметників, а також шляхів розрізнення повної та короткої, стягненої та нестягненої їх форм ґрунтований на вдало підібраному ілюстративному матеріалі та відповідних зіставних таблицях (Урок 17. Морфологія. Прикметник. Утворення ступенів порівняння прикметників. Повна й коротка форми, стягнена й нестягнена форми (сс. 175–180)).
Розгляд числівника виокремлено, у його межах зосереджено увагу на диференційних ознаках кількісних і порядкових числівників та особливостях їх відмінкових форм, а також розмежування числівникових слів за особливостями будови (Урок 19. Морфологія. Числівник. Відмінювання числівників (кількісних і порядкових; простих, складних і складених (сс. 181–186)), що доповнено аналізом узгодження числівникових елементів із відмінково-ііменниковими формами (сс. 187–189)) та використанням у повсякденній комунікативній практиці уживання числівників на позначення дат, часових відріізків та ін. (Урок 20. Морфологія. Числівник. Уживання числівників для позначення часу та дат (сс. 190–193)). З-поміж питань, пов’язаних із морфологією займенникових слів, автори виокремили питання про особові, заперечні та неозначені займенники (Урок 21. Морфологія. Займенник. Особові, заперечні та неозначені займенники (сс. 194–198)), а з-поміж особливостей дієслова взято до уваги статус форм давноминулого і майбутнього часу (проста та складені форми), а також форм наказоввості (Урок 22. Морфологія, Дієслово. Давноминулий час. Майбутній час (проста і складена форма) дійсного способу. Наказовий спосіб (сс.199–202)), розгляд яких поступово розширено у висвітленні дієвідмінюванняя, а також – особливостей чергування приголосних в особових формах, заувагах про застереги в утворенні похідних форм (Урок 23. Морфологія, Дієслово. Дієвідмінювання дієслів. Чергування приголосних в особових формах дієслів (сс. 203–208)). Цілком логічним згодом постане доповнення такого матеріалу висвітленням функційного специфіки складних форм майбутнього часу, що сьогодні певною мірою заступлені у своїй частотності використання.
Дієприкметник, тенденції його творення та особливості текстового статусу розглянуто (Урок 24. Морфологія. Особливості вживання дієприкметників (сс. 209–217)) із наголошенням правильного й неправильного творення дієприкметникових форм, функційної специфіки активних і пасивних форм. Висвітлення прислівників у структурі навчального посібника охоплює аналіз творення форм вищого й найвищого ступенів і простеженням правописних традицій (Урок 25. Морфологія. Прислівник. Утворення ступенів порівняння прислівників. Правопис прислівників (сс. 217–222)). Істотним є те, що автори не оминули увагою функційний статус вторинних прийменників, їх близькість до твірних величин та з’ясування нормативних практик уузгодження прийменникових одиниць з іменниками (Урок 26. Морфологія. Прийменник. Уживання і правопис прийменників. Розрізнення прийменника з прислівником, розрізнення прийменника з іменником. Узгодження прийменників з іменниками (сс. 223–227)). Статус вигука, його правопис, а також статус звуконаслідувальних слів у сучасній українській мові скваліфіковані через регулярність розділових знаків при них у структурі реченнєвих структур, усталеність правописних практик (Урок 27. Морфологія. Вигук, правопис вигуків. Звуконаслідувальні слова (сс. 230–232)).
Цілком мотивовано структуру уроків завершує розгляд форму мовленнєвого етикету (Урок 28. Мовний етикет (сс. 233–242)), що охоплює комунікативні ситуації звертання, вітання, знайомства, запрошення, прохання, вибачення, з і/ чи незгоди, скарги, втішання, схвалення і/чи несхвалення, побажання, вдячності, прощання та ін, із наголошенням особливостей інтонування, тональності та сфер функційного навантаження тональності.
Функційно навантаженими в навчальному виданні постають додатки – їх п’ятнадцять, що охоплюють висвітлення статусу й місця української серед мов світу (сс. 245–250), з’ясування обсягів репресованих українських слів за радянської доби (сс. 261–270), .історію укладення редакцій українського правопису (сс. 267–274), статус і функційне навантаження уповноваженого із захисту державної мови, національної комісії зі стандартів державної мови, простеження козацьких прізвищ, діткливого питання фемінітивів та багато іншого.
Безперечно, аналізоване навчальне видання на часі, його оприлюднення є вкрай необхідним. У майбутньому, очевидно, посібник істотно розширить свої обрії, доповнюючись матеріалами з різних культурологічних аспектів, пов’язаних з національними звичаями, обрядами, традиціями та формульно-етикетними особливостям, що допоможе глибше пізнати українську мову, її обтяження національною пам’яттю.
Посібник «Українська для дорослих у 28 уроках» ї особливим і за часом своєї появи, і за своїм функційним орієнтуванням, і за багатством ілюстративного матеріалу, і за особливостями структурування практичного матеріалу, і за його візуалізацією – насиченням матеріалами, що послідовно відбивають етнографічну специфіку національно-українських територій. Читання навчального посібника не втомлює, чому сприяє майстерне застосування кольорової палітри, багатство шрифтів. Навчальне видання аж ніяк не сплутаєш з іншими, оскільки воно є справді авторським та інноваційно-творчим і за задумом, і за його втіленням: до кожної теми вдало упорядковано словничок особливих лексем, які наче перегукуються з відповідним малюнком. Не менш промовистим постає ущільнений текст про особливості використання певних діалектних слів геніальними майстрами художнього слова. Імпонує те, як десять заповідей свідомого українця Івана Огієнка (с.7) в побудові видання перегукуються з десятьма порадами, як почати спілкуватися українською (Урок 2. Десять порад, як перейти на українську (сс. 21−22)), що символічно доповнювані висловами сучасників про українську мову (Урок 1. Вислови сучасників про українську мову (сс. 8−20)). Імпонує також те, що автори видання послідовно, в кожному уроці, пропонують відповідні електронні ресурси, до яких можна звернутися для поглиблення знань і відомостей з аналізованої теми. Його віртуальне та комунікативне навантаження важко переоцінити, оскільки він адресований надзвичайно широкому загалу користувачів – від тих, хто переходить на українську мову або прагне істотно поглибити свої знання, до іноземців, які починають вивчати українську, проникають у її комунікативну специфіку.
Анатолій Загнітко (професор, академік Академії наук вищої школи України, відмінник освіти України, член-кореспондент НАН України, член Донецького відділення НТШ, дійсний член НТШ в Україні), Дарина Лазарчук (здобувач ступеня "Доктор філософії", Донецький національний університет імені Василя Стуса).
