Василь Симоненко
Тиша і грім. Цар Плаксій та Лоскотон. Краще знати, про що пишеш. Про папери, засідання і живинку
ЗМІ про нас
У шістдесяті роки минулого століття радянська літературна машина вимагала від авторів передбачуваності, передбачуваного пафосу та суворого дотримання ідеологічної лінії. На цьому тлі поява молодого журналіста з Черкас виглядала не просто несподіванкою, а справжнім естетичним струсом. Василь Симоненко увійшов у літературу без гучних заступників за спиною, озброєний лише абсолютним відчуттям мовної правди та нетерпимістю до вигадок.
Видання від видавництва «Фоліо», що обсягом перевищує вісімсот сторінок, пропонує читачеві найбільше на сьогодні зібрання творчої спадщини поета. Том об’єднує під однією обкладинкою вірші, дитячі казки, новели, гостру газетну публіцистику, а також особисті листи та щоденникові нотатки. Завдяки такому масштабу виникає змога побачити митця у всій його багатогранності та складності.
Головна цінність цієї книжкової цеглини полягає в тому, що вона знімає з постаті Симоненка хрестоматійний глянець. Замість бронзового погруддя постає жива людина, яка щодня змагалася з цензурою, шукала власну інтонацію й прагнула зберегти чесність у часи тотального примусу.
Від інтимної лірики до казкової алегорії
Перший блок видання присвячено поетичним збіркам, серед яких чільне місце посідають «Тиша і грім» та «Земне тяжіння». Поезія Симоненка позбавлена вишуканості; її сила криється в ритмічній чіткості, емоційній оголеності та глибокому відчутті особистої відповідальності. Його вірші звучать так, ніби вони викарбувані з граніту, але водночас дихають ніжністю та людським теплом.
Окремої уваги заслуговує казка «Цар Плаксій та Лоскотон», яка в цьому томі відкриває дитячий та сатиричний пласт творчості автора. За простим сюжетом про країну сліз та веселого будівничого сміху приховано нищівну сатиру на тоталітарну систему, що живиться чужим смутком. Симоненко майстерно доводить, що гумор та щира радість здатні зруйнувати найжорсткіші диктатури.
Чергування тихої, майже сповідальної лірики та гучного громадянського звучання створює унікальну динаміку читання. Поет уміє переходити від роздумів про власне призначення до гострих випадів проти байдужості, не втрачаючи при цьому жодної краплі переконливості.
Журналістський репортаж проти бюрократичної рутини
Публіцистичний розділ книжки, названий за одною з програмних статей «Краще знати, про що пишеш. Про папери, засідання і живинку», розкриває Симоненка як безкомпромісного газетяра. Його матеріали для «Черкаської правди» та «Молоді Черкащини» порушують проблеми, які виходили далеко за межі звичайних радянських звітів. Автор веде нещадну війну проти казенщини, бюрократичного формалізму та сухої паперової звітності, вимагаючи від колег шукати в кожному матеріалі «живинку» — справжню людину з її болями й радощами.
Щоденникові записи «Окрайці думок» та приватне листування додають публіцистиці особливої проникливості. Вони демонструють внутрішню кухню митця, його сумніви, розчарування та постійну самокритику. Зіставлення офіційних публікацій із приватними нотатками дає змогу осягнути, якою ціною купувалася кожна надрукована строфа.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Фоліо»: https://folio.com.ua/books/tisha-i-grim-car-plaksiy-ta-loskoton-krashche-znati-pro-shcho-pishesh-pro-paperi-zasidannya-i-zhivinku
Видання серії «Фоліо. Велика книга» вражає не лише змістовим наповненням, а й естетичним оформленням із кольоровим зрізом, що підкреслює статус тому як фундаментального видавничого проєкту. Проте головним здобутком упорядників залишається збереження автентичного духу симоненківського слова, яке не втратило своєї енергетики через десятиліття.
Перед нами вражаючий портрет митця, чий спадок залишається безапеляційно щирим, органічним та необхідним для кожного, хто шукає чесну розмову про людську гідність.
Василь Симоненко (1935–1963) — видатний український поет, журналіст та один із найяскравіших представників покоління шістдесятників. В історії української літератури він залишився як «витязь молодої української поезії»