30 травня розпочнеться сьомий Міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал". Планується, що до нього долучаться близько 200 українських письменників і 100 гостей із 31 країн світу. Понад 150 видавництв і нішевих проектів представлять свої найкращі новинки, а дизайнери, ілюстратори, художники - виставкові проекти. Триватиме дійство до 3 червня у Мистецькому Арсеналі. Які цьогорічні новинки не можна обійти увагою?
Українська література
Сірі бджоли
Андрій Курков
Видавництво: Фоліо
Ідеальний з гуманістичної точки зору твір про війну на українському Сході, і водночас текст, який не вибивається зі звичної читачеві стилістики автора.
Андрій Курков вкотре розповідає історію маленької людини, але й великого світу, який заховано у кожному з нас.
Письменник проговорює дуже складні теми, які ще багато років нівечитимуть українське суспільство, як то поділ на своїх і чужих, винних і героїв.
Центральний персонаж книжки ‒ Сергій Сергійович, мешканець війни. Удвох з давнім ворогом Пашкою вони залишилися у "сірій зоні", селищі, яке через бойові дії покинули всі інші.
Вони не хочуть тікати, та й не мають куди. У Сергійовича, так його називатиме автор протягом усього тексту, ще й бджоли залишилися.
Він їх любить, береже як символ мирного минулого, в якому була родина. Повага односельців, гроші й неймовірна подія ‒ візит губернатора Донецької області, який приїжджав спати на вуликах.
Між Сергієм та Пашкою немає явного конфлікту, хоча ясно, що перший симпатизує українським військовим, а другий підтримує сепаратистів.
Набагато гіршою є небезпека, що стала буденністю, злість, що заступила здоровий глузд. З усім цим Сергійович стикається, коли виїжджає із селища, щоб "вигуляти" своїх бджіл, дати їм відпочити від обстрілів.
Мандрівка приводить його аж до Криму, де Сергій бачить горе кримських татар…
Виходить так, що куди б він не їхав, всюди у країні зустрічає біль, яка контрастує з мальовничими краєвидами, потребою кохання й миру. І що ще дивніше, Сергійович вирішує повернутися назад, бо там на нього чекають, там є відчуття дому ‒ те, що вселяє у людину віру у краще.
Новини
Андрій Войніцький
Видавництво: Фабула
Дебют у великій прозі, який дає надію на те, що в сучасній українській літературі стане на одного автора якісних романів більше.
І хоч перший млинець не зійшов нанівець, відчувається, що Андрію Войніцькому є над чим працювати. Але з початку про сам текст.
"Новини" ‒ міський кримінальний роман про буремне життя-буття у Харкові 2000-х років. Його головний герой, він же й оповідач, Данило Кисленко ‒ журналіст місцевої інформаційної агенції.
Якось за редакційним завданням він опиняється на судовому слуханні резонансної справи. На вечірці від передозування героїном помирає донька впливового депутата й мільйонера Наташа Штос.
Головним підозрюваним є середньостатистичний харківський гопник Руслан Захарченко. Від перших слухань стає зрозуміло, що він ‒ цап-відбувайло. То кому ж була потрібна смерть життєрадісної дівчини-мажорки?
За збігом обставин Данило стає частиною химерного світу наркотиків, нічних клубів, бійок футбольних фанатів, знайомлячись і стаючи другом фігурантів темної справи Штос.
Кисленко, сам того не підозрюючи, викриває "перевертнів у погонах", які контролюють обіг наркотиків у Харкові. Ясно, що нічого доброго все це журналістові не віщує…
"Новини" Андрія Войніцького мають захопливий сюжет, цю книжку буде цікаво читати тим, хто формувався у згадані вище роки, пам'ятає салати з "Мівіни", наступ гламуру й прірву між його носіями та рештою українського суспільства.
Крім кількох фактологічних неточностей, які можна вважати тонкощами авторського задуму, хотілося б чіткішої фіналізації лінії вбивства Наташі Штос, яким автор явно поступився порятунку свого головного персонажа від неминучої смерті у лісі під Харковом.
Червнева злива
Тимофій Гаврилів
Видавництво: Анетти Антоненко
Проза Тимофія Гавриліва повертає читача у літературні часи, коли цінувався потік свідомості, думки, закручені в щільний клубок, тексти, в яких більше екзистенційних пошуків, ніж сюжетних поворотів.
"Червнева злива" ‒ твір, ритм якого заколисує, змушує поринати у власні паралельні думки й спогади про ті часи, коли "ліверний пиріжок робив усе стерпнішим".
Ця книжка про все на світі й про когось одного, про почуття, знайомі кожному, й переживання, про які не заведено говорити вголос.
Дитинство, дорослішання, батьки й діти, пам'ять, людяність, кохання, образа, розчарування… Зрештою, "людське життя зсукане з неприйнятих рішень".
Про це в тій чи іншій формі, але невідступно, йдеться у книжці Гавриліва. Усім своїм єством вона закликає зупинитися, віддихатися й поміркувати над питаннями, які вийшли з моди, але не втратили своєї важливості для творення людини, що не лише споживає, а й думає: "Хіба вбивати, лукавити, бути боягузливим, підступним, зрадливим ‒ не людське так само, як творити, мріяти, сподіватись?"
"Червневу зливу" можна розібрати на цитати, можна читати в кілька спроб, можна залишати на десерт після важкого робочого дня як ліки проти глупства й суцільних спрощень.
Її сюжети будуть близькими багатьом читачам, даруючи неабияку насолоду від вміння автора у звичному знайти філософську глибину.
Переклади
Життя за життям
Кейт Аткінсон
Видавництво: Наш Формат
Уявіть, що вам дуже подобається книжка, ви у захваті від того, як авторка змальовує персонажів, як точно передає атмосферу Великої Британії між двома світовими війнами. Але фінал роману не такий, як вам би того хотілося. Що робити? Засмучуватися?
Аж ніяк. Читати наступну частину "Життям за життям", бо в ній неперевершена Кейт Аткінсон наново моделює події, що вже відбулися, дає шанс персонажам виправити помилки чи наробити інших.
Ці ніби подорожі в часі, відмотування плівки подій назад ‒ прийом не новий, але у прозаїкині він сягає вершини майстерності.
Одна з найпопулярніших англійських письменниць, Аткінсон пише тексти, які дарують естетичну насолоду, побудовану на грі як з читачем, так і з художніми особливостями твору.
Отже, у центрі роману "Життя за життям" Урсула Тодд. Саме їй судилося мати стільки доль, на скільки вистачило фантазії авторки твору.
Вона народжується 11 лютого 1910 року і… помирає. Потім знову настає той самий день. Урсула народжується й крокує по дитинству, але її історія знову обривається.
Так поступово, але дуже динамічно й захопливо Аткінсон готує читача до того, що йому слід пильнувати ті зв'язки, які є в кожній частині твору, самому обирати, де краще поставити крапку.
Коханці, невдалий шлюб, Лондон у війні, замах на Гітлера ‒ перед Урсулою стоятиме вибір, зробити так чи інакше, а перед читачем ‒ можливість поміркувати над тим, якими невипадковими у цьому житті є випадковості.
Автобіографія Еліс Б. Токлас
Ґертруда Стайн
Видавництво: OK Publishing
Книжка, яка принесла видатній модерністці славу й критику, без неї ніяк.
Псевдобіографія коханої жінки Ґертруди Стайн, написана нею самою ж, розповідає про богемний світ Парижа тієї доби, коли мистецтво змінювалося з блискавичною швидкістю.
Точніше, про трьох геніїв, яких стріла мандрівниці із Сан-Франциско у своєму новому житті у Старому світі. Ними були Ґертруда Стайн, Пабло Пікассо і Альфред Вайтгед.
Перше, що кинеться вам у вічі, ‒ це граматика й пунктуація книжки. У писанні з помилками Стайн теж була однією з першопрохідців. Цей улюблений прийом письменників-модерністів бентежив читачів, які звикли ставитися до книжки як до зводу правил, а не твору мистецтва.
Сучасники Стайн зауважували, що письменниці вдалося повністю передати стиль мови й мислення своєї подруги. На перший погляд може здатися, що розмови з "дружинами геніїв" Еліс, її нехитрі роздуми про роботи Ренуара, Піассо чи Сезанна є легким знущанням та іронією з боку Стайн.
Втім, авторка не мала на меті критикувати свою подругу. Цей твір відкрив завісу, що закривала від зайвих очей людей, якими багато хто захоплювався.
Простіше кажучи, Стайн, описуючи подробиці взаємин з митцями, впустила у свій салон не лише тих, хто їй подобався, а й тих, хто був готовий заплатити за це гроші.
Вихід "Автобіографії Еліс Б. Токлас" значно покращив фінансовий стан Стайн, хоч і викликав критику з боку Гемінгвея та Матісса.
Осінь в Пекіні
Борис Віан
Видавництво: Вавилонська бібліотека
Книжка для гурманів і прихильників бунтівної прози Бориса Віана.
В оригіналі роман "Осінь в Пекіні" вийшов 1947 року, засвідчивши, наскільки письменник випереджав свій час, використовуючи прийоми й смисли, які будуть характерні для літератури постмодернізму.
Метанаратив, трансверсальність та ще кілька "страшних" слів вживають літературознавці, характеризуючи цей текст. Віан помістив у нього посилання на свої попередні твори, щоб читання було ще більш розмаїтим.
У романі матимемо чимало персонажів, які задаватимуть йому комічно-абсурдну тональність.
Стосовно осені і Пекіна, то тут знову доведеться озброїтися глибинним прочитанням тексту, бо лише так можна зрозуміти, що його назва ‒ це символ порожнечі й марності, а ще сленгова метафора післявоєнного Парижа, який потерпав бід безглуздя бюрократії.
"Осінь в Пекіні" ‒ історія подорожі до пустелі Екзопотамії, яка починається з того, що Амадіс Дюдю не зміг сісти на автобус, щоб приїхати на роботу, Клод Леон придбав витончену зброю еґалізатор, а Анжель забажав потанцювати з Рошель та Анною… Чи зійдуться їхні сюжетні лінії, чи будуватимуть вони замок із піску, щоб втекти від реальності?
Варто дозволити тексту Бориса Віана звучати у вашій голові, аби він розкрився у потрібній інтерпретації.
Нон-фікшн
Вогонь і лють всередині Білого дому Трампа
Майкл Вуллф
Видавництво: Книголав
"Дональд Трамп ‒ це Дональд Трамп, хоч би як ви намагалися його причепурити". Про все, що написано в цій книзі, ви знали ще тоді, восени 2016-го, але не думали, що можна безкарно написати відверто й без купюр про чинного президента.
Рівень галасу, який підняла книжка Вулффа, ‒ це показник стану свободи слова у країні, ступеню невтручання влади у те, як її трактують.
Але це лише один бік справи. Інший ‒ інтриги, підкилимні ігри, портрет Трампа, якого автор змальовую специфічною, але людиною. Поєднання того, що на поверхні і у глибині цієї книжки, й зробило з неї світовий хіт, що у перші ж дні продажів у США став бестселером і був перекладений десятками мов.
Варто розуміти, що це не іронічний памфлет, а доволі складне читво для тих, хто цікавиться світовою політикою й не буде казитися через кількість посилань і приміток.
Спочатку книжку було задумано як оповідь-хроніку про перші сто днів адміністрації Трампа, але, за словами Майкла Вулффа, події розвивалися дуже швидко, вони потребували фіксації, адже впливали не лише на США, а й увесь світ.
Журналіст провів понад 200 інтерв'ю із самим Дональдом Трампом, а також представниками його адміністрації, хоч потім офіційний Білий дім назвав "Вогонь і лють" суцільною брехнею.
Вулфф оповідає про свої вісімнадцять місяців поруч із тими людьми, що "докладають усіх зусиль, щоби з'ясувати для себе, що значить працювати на Дональда Трампа".
Неоднозначна, відверта, ця книжка, як не дивно, прагне об'єктивності, адже лише з її допомогою можна подолати розгубленість, яку й досі відчуває країна, що має з президента-шоумена.
Пройти крізь стіни
Марина Абрамович
Видавництво: ArtHuss
Марина Абрамович ‒ знакове ім'я для сучасного мистецтва.
Її перформанси пройшли шлях від провокації до класики, а сама Марина ‒ від тієї, кого врятувало мистецтво, до духовної наставниці.
Коли автобіографія "Walk Through Walls" вийшла у США, на книжку чекав теплий прийом разом зі шквалом критики й звинувачень у неполіткоректності, расизмі тощо.
Втім, у книжці стільки необережних фраз, що краще просто прийняти її такою, якою вона є, адже будь-які шаблони і правила ‒ це не про Абрамович.
Читаючи "Пройти крізь стіни", не раз виникатимуть суперечливі відчуття: чим є ця книжка?
Цілком зрозумілою для зрілої людини спробою зафіксувати минуле, залишити себе ще й у такому фізичному втіленні, адже перформанс ‒ дійство тимчасове, чи така собі промоційно-мистецька акція, побудована на усвідомленні власної значущості? Можливо, усе разом.
Марина Абрамович починає свою розповідь з раннього дитинства. Протягом всієї книжки вона приділятиме особливу увагу відносинам із матір'ю, яка виховувала з дівчинки "справжнього партизана", била, контролювала, але сприяла захопленню Марини мистецтвом.
Тут і Фройда не треба, щоб зрозуміти, звідки коріння експериментів Абрамович з болем та фізичними можливостями тіла.
Про своє дорослішання авторка пише як про шлях пригнічення й страждань. Порятунком стало мистецтво і навчання в художній Академії…
Далі буде чимало подій, людей, думок і емоцій. Все це разом має магнетичний ефект, коли не можеш відірватися, не дочитавши до останньої сторінки.
Homo Deus. За лаштунками майбутнього
Юваль Ной Харарі
Видавництво: Book Chef
Homo deus ‒ людина, яка піднялася над тваринним рівнем боротьби за існування й розпочала поступ до рівня богів.
На думку Юваля Харарі, ізраїльського історика, викладача, письменника, ми з вами стоїмо на старті цього дивовижного переходу.
Описуючи його етапи, наприклад, винайдення способів подовжити людське життя й молодість років так до 150, автор не просто фантазує, а наводить реальні наукові розробки, паралельно міркуючи, як такі глобальні зміни впливатимуть на родинні чи суспільні зв'язки.
Автор запевняє: нами не керуватимуть роботи, скоріше за все, люди навчаться вдосконалювати себе за допомогою машин, і процес цей буде цілком органічним.
Що цікаво, книга, яка позиціюється як праця про майбутнє, опосередковано оповідає про те, що сьогодення, з подоланими чи контрольованими епідеміями хвороб, реаліями, за яких людей, що страждають від зайвої ваги, у світі більше, ніж тих, хто потерпає від голоду, прогнозованими війнами, є чи не найкращим періодом існування цивілізації.
Але перед тим, як дотягнутися до богів, варто згадати, чим наш вид відрізняється від інших тварин, як він завойовує світ, як розвинувся у складну систему взаємин, що існують на межі екзистенційної непевності та потенційної всемогутності.
Харарі створив багатошаровий текст, в якому історія переплітається з футурологією, соціологією, філософією, релігієзнавством, економікою. Його думки несподівані й захопливі, це лабіринти передбачень і застережень, через які пройде саме той, хто достойний називатися Homo deus.