Маркіян Камиш — добре відомий читацькій спільноті як сталкер і автор романів про Чорнобильську зону. У його новій книзі «Хазяїн» не буде Чорнобиля, але будуть ландшафти української Півночі з її химерною людською екосистемою. Книжка занурює в ностальгію за епохою нульових та розповідає про розслідування злочинної вирубки лісу на Півночі України. Маскулінні чоловіки, бандитські сутички та прогулянки київськими околицями з їхньою зловіщою атмосферою — короткий перелік того, що чекає на читачів у «Хазяїні».
Маскулінність проти наївності
Вадим – типовий київський хіпстер. Він не їсть м’яса, намагається не використовувати пластикові соломинки, свято вірить в біткоїн і виношує в собі дитячі травми шкільного булінгу. Всі навколо повторюють Вадиму, що він ще «життя не знає» підкреслюючи його наївність і цнотливість. Попри свій вік Вадим — дитина у світі дорослих речей.
З перших сторінок книжки ми бачимо, як цей невинний хлопець опиняється на роботі в лісництві у Старшини, де починається його ініціація і шлях перетворення з наївного молодика на накачаного й зухвалого чоловіка, що може постояти за себе.
Зрештою, перед нами нульові й 2010-ті, для культури яких характерні маскулінні герої, яких прикрашають шрами (які до слова, у Вадима теж незабаром з’являться). Для чого цей киянин, що сповідує відмову від пластикових соломинок, їде в ліси? Ні, не для того, щоб власними руками рятувати планету. Він залучений в небезпечне журналістське розслідування, що має на меті викрити незаконну вирубку лісу.
Сюжет роману змальовує типову схему народження героя. Вадим втратить важливу людину, отримає чимало стусанів від долі, спуститься на соціальне дно, поживе в гуртязі з іншими роботягами, щоб накопичити сил й дочекатись від долі другого шансу. Майже тобі Капітан Америка, що з худенького хлопчика перетворюється на супергероя. Щоправда, цей сюжет ще треба витягти з-під розлогих екскурсів в дитинство головного героя.
Чекаючи на Хазяїна
Якщо у книзі є герой, неодмінно мусить бути й поганець. Ним є Хазяїн — чоловік, який наживається з незаконної вирубки лісу. Він живе за високим парканом і замість нього проблеми приходять вирішувати його вірні гопники. Це втілення абсолютного зла, зажерливості й несправедливості. В цій книзі ми не зіштовхуємось з Хазяїном. Він — така собі невидима демонічна сила, володар імперії зла, сутність поза законом. Звісно, таку сутність може побороти лише справжній герой, тож Вадим має наростити м’язи та набратись досвіду перед тим, як побороти всіх посіпак Хазяїна на шляху до його «замку».
Перед нами не голлівудський блокбастер, а книжка про боротьбу з власними демонами. Тож перепрошуємо за спойлер, але це — не той роман, де світове зло буде покарано.
Звісно, називаючи книжку «Хазяїн» Маркіян Камиш випадково чи навмисно римує її з однойменною п’єсою Карпенка-Карого. Хазяїн в романі Камиша — той самий тип зажерливого експлуататора. Однак психологічно травмовані люди з часом дають почуттям отруїти себе і перетворюються на злісних демонів, так і недолугий Терентій Пузир за кількасот років розвитку свого образу перетворюється на щось величезне й мерзенне. Тож Вадим б’ється об мури царства Хазяїна, але щастить йому не дуже.
Екосистема нульових
Якщо у старших генерацій об’єктом ностальгії за безтурботною молодістю було найсмачніше морозиво за пару копійок, то нині молодь, що виростала в дев’яності й нульові, теж взялась витворювати кіношні й письменницькі музеї свого дитинства. «Хазяїн» — це машина часу, яка переносить нас в атмосферу комп’ютерних клубів нульових, кепсів, вкладок із жуйок і піратських ігор.
Для героя — це час, коли він не був самотнім, коли в його житті був янгол-охоронець Вєталь, адмін комп’ютерного клуба «Трініті», де хлопець проводив весь свій вільний час. Малим він дивився на Вєталя як на сенсея: вчився в нього встановлювати Віндовс, збирати комп’ютери, орієнтуватись у світі ігор. І цей же адмін підтримував порядок у світі навколо: не давав ображати школярів у клубі, підтримував порядок і міг добряче побити місцеву гопоту. Тож світ малого Вадима зводився до комп’ютерного клубу «Трініті» з його добрим богом Вєталєм, за межами якого панував хаос, приниження й цькування.
І ні, Камиш не ідеалізує нульові. Він показує свого героя таким, який застряг у власних дитячих травмах. Єдиним значущим персонажем його життя виявляється дорослий з комп’ютерного клуба, в якому через 15 років Вадим досі хоче бачити всесильного бога. Наприкінці роману Вадим порівнює свою ностальгію за нульовими з ностальгією за совком. Мовляв, ось ми виросли, і тепер ми — ці божевільні, які із загадковою усмішкою згадують дротові мишки, касети й жуйки «Love is…».
Into the wild
Маркіян Камиш — той автор, якому добре вдаються спостереження за життям у віддалених і маргінальних місцинах. У цьому романі він описує не лише екосистему нульових, а й химерний світ української Півночі: притоки Прип’яті, Полісся, діалекти, які існують на межі з білоруською мовою, життя й ритуали мисливців, лісників, локальних народних цілителів і шаманів. Цілком можливо, що з «Хазяїна» могло вийти кілька незалежних романів. Про дитячі травми Вадима, про розслідування вирубки лісу і Хазяїна, а також власне про Полісся і його світ. Фактично в цій книзі зійшлись дві важливі для багатьох сучасних авторів теми. Перша — світ 90-х і нульових з його бандитизмом (це і «Носоріг» Сенцова, і «Я працюю на цвинтарі», і «Ля Палісіада), а друга — відкриття життя в українських регіонах, замилування культурним, мовним і природним ландшафтом у цих місцинах («Ангели в намистах» Олени Лотоцької, «Дзвінка» Ніни Кур’яти тощо).