Сходини до храму

     Дев'ять сходин – як у звичайному сходовому марші. Скільки тих маршів, скільки поверхів у кожного з нас... А ще – дванадцять зупинок, як позначок на циферблаті годинника, як місяців у році. Зупинитися, щоб озирнутися, поміркувати, відповісти на запитання, що поставило життя.

У кожного з нас – свій Храм. Йдеться навіть не про Храм науки. Радше про те, що людина через власну природну недосконалість, свідомо чи підсвідомо, прагне світлого, довершеного. А шлях до Світла і є доконаним сенсом.

Це – автобіографічний роман, що розповідає про сходини, які долав автор на шляху до наукової діяльності. А також про його особисте життя. Основні події роману відбуваються наприкінці 1980-х і в першій половині 1990-х років у Донецьку, в Луганській області – на тих територіях, що нині є окупованими. Отже, коротким анонсом до твору є: «Донбас: 1980– 1990-ті, погляд із середини».

У романі немає жодного реального імені й прізвища будь-кого з дійових осіб. Якщо хтось із читачів упізнає в тому чи іншому літературному герої себе – такий збіг можна списати на рахунок творчої фантазії, на яку автор має право.

Не тільки дев’ять сходин, дванадцять зупинок, але й тридцять шість ілюстрацій. Стільки, скільки кадрів містила в собі стандартна касета з фотоплівкою. Ніби вміст касети раптом проявили, перетворивши приховане на явне. У книжці присутня магія повторів назв, обставин і подій, ключ до яких читачам належить знайти наодинці з героями роману.